Мій Боже, я боюся за мою Батьківщину!
Якщо її долею керує стільки нікчемних, нечесних людей, які не спроможні виробити чіткої позиції, то яке майбутнє на неї чекає? Яке майбутнє чекає на НАС?
Коли ми викараскалися з історичного періоду, який своєю деструктивною силою зробив нас літеплими, морально нестійкими, нечутливими та нечесними, позбавленими гордости, патріотизму, відданости, нам були надзвичайно необхідні великі люди!… І що?
І нічого, їх немає. А коли на чолі держави немає справжніх мужів, то все довкола маліє, бо кожне вагання серця, кожен моральний сумнів можна вирішити дуже легко: ВОНИ так роблять, отож і мені можна (брехати, ошукувати, змінювати погляди, як хамелеон, називати біле чорним і т. д.)…
Господи, я пам’ятаю Твої слова: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого» (Мт. 5:37). А вони просто в очі кажуть, що в політиці не можна вживати надто однозначних слів!.. Ти ба! Сьогодні аж надто щедро винагороджують лавірування[1] між правдою та брехнею…
І ще оті постійні порожні обіцянки. І ще (і це набагато гірше) легковірність людей. Вперте переконання, що ВОНИ подбають про нас краще, аніж ми самі подбали би про себе, ЯКБИ ВОНИ, ВРЕШТІ, ДАЛИ НАМ СВЯТИЙ СПОКІЙ…
Господи Боже, додай мені відчуття відповідальности за себе та за мою Батьківщину. Додай його всім, хто живе на цій землі.
Колись, на початку часів, у раю, Ти наказав нам змінювати обличчя землі. Ми з’явилися на цей світ саме тут, а не деінде. Отож, Господи, саме цю землю Ти наказав змінювати передусім. Прошу Тебе, дай нам такий погляд на цей виснажений шматок світу, щоби ми не змінили його в сміттєзвалище або… ПУСТЕЛЮ ДУХА!
[1] Лавірувати – ухилятися від виконання прямих зобов’язань і прямої відповіді: уникати перешкоди (прим. ред.).
