Мій Господи, невже Ти справді настільки терплячий до мене?
Адже цього разу мої обітниці не були важкі для виконання. Час, який я визначив собі на їх виконання, не був надто коротким. Та я все ж не впорався!
А найгірше в цьому всьому те, що мої обітниці, всі оті відречення та внутрішню боротьбу я офірував у конкретних намірах. І тепер мені дуже незручно, що хтось, кому була дуже потрібна моя допомога та моя молитва, міг розчаруватися в мені…
Боже, здається, я вже знаю, що сьогодні для мене означає Твоя друга заповідь. Адже «надаремно взивати Твоє ім’я» означає значно більше, ніж промовити «мій Боже…», коли людина чимось зворушена, або вигукнути «Господи!», коли відчуваєш безмірний страх чи розпач.
Я дуже болісно переконався в цьому саме тепер, коли моя слабкість, моє тіло, податливе на спокуси, схильності та залежності, перемогло духа. Я легковажно, і, правду кажучи, чванливо склав Тобі обітниці, зовсім не звернувши увагу на всі ці обставини, які впливають на мене вже багато років.
Я знаю, чому я так зробив. І підсвідомо сподівався на те, що Ти, всемогутній Боже, зробиш зі мною те, чого я насправді не хочу. Бо якби я хотів, то впорався б…
Коли я, врешті, навчуся, коли я, врешті, зрозумію, що Ти можеш настільки змінити людину, наскільки вона сама хотітиме цієї зміни…, і наскільки вона відкриється перед Тобою?…
