Господи, я пам’ятаю, що моє життя в Твоїх руках. Я знаю, або краще – повинен знати, хоча в мене з цим постійно виникають проблеми, що не можу запланувати життя до найменших подробиць. Адже я добре пам’ятаю Твоє риторичне запитання з Нагірної проповіді: «Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?» (Мт. 6:27). Так, я це розумію, та все ж…
Це, на лихо, є в моїй людській природі! Ти знаєш про це, Господи. Та Ти дав мені мрії, також і ті приземні. Це Ти навчив мене шукати щастя, хіба ж ні? Тож я шукаю його з усіх сил.
Перепрошую Тебе за цей бунт. Просто я відчуваю, що мені аж ніяк не вдасться реалізувати бодай половину моїх планів. Як, зазвичай, буває, я не взяв до уваги всіх «зовнішніх чинників». Мені знову доведеться спіймати облизня, задовольнитися мріями, підібгати хвоста і погодитися з тим, що є. Це так важко!
І важко зрозуміти, що це Ти, мій Боже, маєш для мене найкращий сценарій. І важко уявити собі ситуацію, коли сповняться всі мої мрії, я не почуватимусь щасливим.
Бо, наприклад, коли я реалізуватиму якийсь план і скривджу близьку мені людину, то ця кривда затьмарюватиме моє почуття самореалізації. Або (і це також цілком можливо), коли я вже досягну майже всього, що планував, відізветься один з найсильніших демонів людської душі: страх втратити те, що маю. Я дещо знаю про це: от якийсь заможний чоловік живе в домі, що ретельно охороняється вдень і вночі, а йдучи вулицею, він постійно озирається, побоюючись, що за ним можуть стежити.
Прошу Тебе, Господи, дай мені трохи внутрішнього спокою, саме тепер, коли мої нерви напружені до краю, бо я бачу, наскільки швидко я повинен перевіряти свої плани та наміри.
Дай мені внутрішній мир, щоб я зміг без жалю попрощатися з ними.
Адже для мене запланована ціла вічність – оце справжній план!
