Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покаяння, а грішних.
Господь Ісус прийшов спасти всіх людей. Приймаємо це як істину – очевидну річ. А втім, уважно вислухане сьогоднішнє Євангеліє може завдати нам певного клопоту. Адже чуємо такі слова: «Лікаря не потребують здорові, а слабі. Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покаяння, а грішних» (Лк. 5:31-32). Це звучить так, наче Ісус прийшов тільки до грішників, так, немовби Він потрібен лише декому.
Та ця суперечність тільки позірна. Правда про стан людського буття така, що кожен із нас є грішником. І зовсім не потрібен аукціон, щоб визначити, хто скільки згрішив та яку вагу мають його гріхи, бо наслідок кожного гріха один – смерть, вічна погибель. А отже, усі потребуємо Того, хто згладжує гріхи цього світу, – потребуємо Ісуса. Потребуємо Його, бо ми «хворі».
Та за цим визначенням криється, однак, і ще щось інше. Кожна людина об’єктивно є грішником, але дедалі більше людей вважає себе праведними. Не почуваються грішними. Не роблять собі іспиту сумління, не сповідаються, не просять прощення. Вони, за визначенням, чисті й непорочні. Непорочно зачаті й ведуть непорочне життя. Звичайно, це лише їхня думка, але, дотримуючись такої позиції, відгороджуються муром від Божої дії.
Приходить до когось із них Ісус і каже: «Хочу очистити тебе від гріхів», а той відповідає: «Мене? Я не маю гріхів».
Ісус прийшов до всіх. До них також, але в таких ситуаціях Він, побачивши, що нічого не може вдіяти, іде геть. Людина не прийняла Його ласки, залишилася у своїх гріхах, залишилася у своїй смерті.
