Після Свого хрищення в Йордані Ісус пішов у пустелю, щоби постити і молитися протягом сорока днів. І там Його три рази спокушував сатана.
Яке значення мала ця загадкова дуель між Царем царів і князем світу цього? У відомій сцені спокушення ми споглядаємо перші битви Ісуса як Месії-Царя, причому Він робив це в спосіб, який міг несподівано здивувати багатьох євреїв першого століття.
Цар наче лев
У Матвія 3 Ісусове хрищення позначило початок Його месіанської місії. Там, на Йордані, Дух зійшов на Нього, так само як сходив на монархів Ізраїлю, коли їх помазували на царів. Як ми бачили в попередньому розділі, Ісус був таким чином ідентифікований як «Помазаник», або «Месія». Але чого очікували від Месії-Царя євреї?
Оскільки царів Ізраїлю часто асоціювали з тими, хто провадив битви за свою землю, то євреї вважали завдання Месії-Царя частиною Божого плану у віднові Ізраїлю та звільненні його від поганських народів.
Зрештою, саме це колись чинили найбільші ізраїльські царі. Наприклад, цар Давид переміг Голіята і філістимлян. Цар Єзекія тримав ассирійські армії в страху. Цар Йосія втратив життя в битві проти єгиптян. Юда Макавей заснував свою династію через ведення партизанської війни проти сирійців, прогнавши поганських ідолопоклонників з Єрусалима та очистивши Святиню. Як бачимо, великі царі Ізраїлю були відомі тим, що захищали Божий народ від гніту поганських сусідів.
Заглядаючи в майбутнє, псалми та пророки стверджували, що Бог пошле іншого великого царя, який буде чинити те саме. Цей спадкоємець встановить своє панування завдяки перемозі над поганськими націями. Від часу занепаду Давидової монархії й аж до часів Ісуса ці біблійні тексти підживлювали сподівання євреїв на відновлення династії Давида. Бог пошле нового царя, який звільнить ізраїльтян від їхніх ворогів, відновить Ізраїль в Обіцяній Землі та принесе благословення для світу (Пс. 2:8; 72:8-11,17; 110:6; Іс. 9:1-7; 11:1-10; Єз. 34; Дан. 9).
Священна війна?
Для євреїв часів Ісуса це, безперечно, було доброю новиною. Після століть іноземного панування вони прагнули відновити династію Давида і з хвилюванням чекали на пришестя великого царя, який звільнить Ізраїль.
За століття до Ісуса деякі євреї навіть виклали сподівання ізраїльського народу письмово, розповідаючи у своїх творах, що Бог пошле їм царя, який поведе народ до перемоги над ворогами. Вони стверджували, що прибулий цар розіб’є поган так, як розбивають на черепки глечик. Месія надійде з лісу, як лев, щоб визволити вірних євреїв із рук римлян. Справді, це богослов’я «священної війни» огортало багатьох євреїв гарячим бажанням відновити Ізраїль. Але чи таким був спосіб визволення, поданий Ісусом?
Несподівана атака
Подібно до всіх великих царів, що були перед Ним, Ісус як Месія-Цар вступив у Свою боротьбу. Але битва, яку провадив Ісус, дуже відрізнялася від тієї, на яку очікували сучасники. Замість того, аби протистояти римлянам, – а вони тоді були ненависними гнобителями євреїв, – Ісус пішов у пустелю, щоби воювати з набагато запеклішим суперником – дияволом.
Опис перемоги Ісуса над трьома диявольськими спокусами в 4-й главі від Матвія має на меті пригадати уважному читачеві, що правдивим ворогом Ізраїлю було щось набагато небезпечніше, ніж Римська імперія чи будь-який інший поганський народ. Справжніми ворогами були влада гріха та сатана. Це могло виглядати несподіванкою для багатьох єврейських провідників, які зосередилися на протистоянні Римові й на очікуванні Месії, Який поведе їх у бій проти поганських гнобителів.
Однак, почавши прилюдне служіння з розкриття Своїх планів у боротьбі проти диявола, Ісус показав, яким типом Месії-Царя Він буде. Це правда, що Він прийшов розпочати революцію, але не збройну. Його революція – внутрішня, у серцях і умах Божого народу, вона звільняла їх від неволі гріха.
Тут Ісус діяв згідно з тим, що казали єврейський закон і пророки про становище Ізраїлю в першому столітті. Страждання Ізраїлю під окупацією чужинців було насправді симптомом набагато серйознішої хвороби. Невірність Богові призвела до вигнання і до падіння Давидової монархії. Зосередження уваги на витісненні римлян означало втратити головне. Насильницька революція не розв’язала би цієї проблеми. Як пояснює один дослідник Нового Заповіту, «прогнати поганство зброєю поганства означає вже програти битву»[1].
Таким чином, Ісус прийшов не воювати з римлянами, але лікувати корінь проблеми – гріх Ізраїлю і гріх усього людства. Якщо гріх буде подолано, то Ізраїль справді стане вільним. Це пояснює причину того, чому Ісус вирушив у пустелю, – щоби перекрити канали всякого зла, уособленням якого є диявол.
Буря в пустелі
Ісуса як Месію-Царя Його єврейські послідовники вважали своїм представником. Протягом усієї історії Ізраїлю царя вважали уособленням цілої нації. Цар був так тісно пов’язаний зі своїм народом, що всі події в його житті можна було вважати подіями в житті всього його народу. Наприклад, якщо цар був вірний завіту з Господом, то весь народ отримував Боже благословення. Але якщо цар дуже згрішив, то весь народ страждав через його невірність. Те, що цар адекватно представляв свій народ, допомагає нам зрозуміти спокуси Ісуса в пустелі. Як царський представник Ізраїлю Ісус досвідчив тих самих випробувань, яких зазнав ізраїльський народ під час Виходу. Усе, що трапилося з Ізраїлем за часів Мойсея, сталося з Ісусом.
Той факт, що Ісус провів сорок днів у пустелі, показує, як символічно Він відображає сорокарічну історію Ізраїлю під час Виходу. Більше того, якщо ближче розглянути три спокуси Ісуса, то побачимо, що Ісус стояв перед тими самими випробуваннями, що й Ізраїль у пустелі, входячи в драму немочей і провин Ізраїлю під час їхнього паломництва до Обіцяної Землі
Але згодом Ісус надав цій історії несподіваного завершення. Замість прогріхів, які допускав давній Божий народ, Він показав Себе як вірний ізраїльтянин. Ісус виявляв Свою вірність саме там, де Ізраїль був невірним. Таким чином, Ісус символічно розв’язує вузол гріха Ізраїлю. У Його битві із сатаною під час трьох спокус Ісус «наперед вчиняє те», що остаточно зробить для Ізраїлю на Хресті – переможе гріх і здолає диявола. Це є справжньою битвою, яку веде Ісус, і справжньою свободою, яку Він пропонує.
[1] М. Т. Райт, Ісус: Нова дорога – N.T. Wright, Jesus: The New Way (Worcester, MA: Christian History Institute, 1998), 52.
