Що в ангелів найбільш гідне подиву?

Йоганн Таулер (1300-1361), великий середньовічний мислитель і богослов, в одному з трактатів зізнавався: “Я не дуже знаю, якими словами можна розповісти про цих чистих духів, бо вони не мають ані рук, ніг, ані обрисів постатей, ані форми, ані матерії, [тож ані] наш розум, [ані] думки не здатні пізнати й зрозуміти існування, якому бракує всього. […] Отож, як ми можемо пізнати тих благородних, прекрасних духів, шляхетність яких перевищує все, що може зродитися в цьому світі?”

Не приховуймо, ми теж маємо такі сумніви. Оті чисті духи, справді, недоступні нашим чуттям. Неможливо осягнути їх ні розумом, ні всілякими уявленнями. Звідки, отже, взялися вони в Божому Об’явленні? І що, власне, тут роблять? НАВІЩО існують ангели? Думаю, що тепер доцільною буде цитата святого Томи Аквінського. Ось до якого висновку він дійшов у своїх роздумах: “Вільно розпоряджаючись собою, людина, певною мірою, може уникнути зла, але цього замало, оскільки її любов до добра ослаблена різними пристрастями душі. […] Отож, людина потребує опіки ангела”.

Бог – даючи нам волю – немовби “поставив на нас”. Обмежив сам Себе, замкнув власну всемогутність у певних рамках, поза якими перебуває людина зі своєю волею. І Бог ніколи не переходить цієї межі. Не втручається у сферу людських виборів, рішень і вагань. Зате створив ангелів, аби вони, використовуючи делікатний і надзвичайно витончений вплив, усе ж змінювали хід подій у цьому світі. Щоб ПРОБУВАЛИ (бо про жодний примус тут і мови не може бути) схилити людину обрати добро. Навіть за найгірших обставин. О, саме тепер мені пригадалася коротка цитата з творів святого Франциска Салезького[1]: “Ангели-хоронителі не покидають нас навіть тоді, коли ми покидаємо Бога!” Отож, Господь Бог дав нам ось таких надміру терплячих опікунів та помічників і обдарував їх безмежним запасом доброї волі щодо нас. Воістину, цей запас повинен бути бездонний, якщо ангели залишаються з нами навіть у той момент, коли ми самі через гріх на цілі світлові роки віддаляємося від Небесного Отця. Мені на гадку спадають ще одні, не менш чудові, слова про ангелів. Їх колись сказав святий Іван Боско[2]: “Ангели мають набагато більше прагнення приходити нам на допомогу, ніж ми, насправді, самі собі цього бажаємо”.

Отож, не лише добра воля ангелів є незвичайною. Їхня терпимість щодо наших помилок, гріхів, відходів від віри теж безмірна. Уявіть собі, що ви опікуєтеся кимось, хто безперестанку чинить якісь дурниці: або на ваших очах боляче ранить іншу людину, або важко ображає ближнього, обзиваючи його найгіршими словами, або, під час прогулянки, щохвилі звертає в якісь хащі й зарості, або раптово вибігає на проїжджу частину дороги. Жодна людина довго не витримала би цього…

Так діється тому, що ми – на жаль – маємо ще й іншого “хоронителя” не зі світу цього. Він також невтомний, а його сила невичерпна. Але якщо ангели, по завершенню нашої життєвої мандрівки, бажають нам спасіння, то мета диявола цілком протилежна – вічні муки людини. А різноманітність засобів упливу цього “хоронителя” родом з пекла просто-таки вражає. Надзвичайно влучно описав дії диявола вищезгаданий Ян Таулер: “[Демони] приходять з усіма хитрощами й прийомами, які мають у своєму розпорядженні… Злість, яка безперестанку супроводжує їхню діяльність, просто-таки неймовірна. І людина мусить постійно бути дуже уважною, остерігатися отієї злости ворогів, які з такою хитрістю її оточують. Бо ж демони використовують ретельно продумані прийоми, спритність і часто послуговуються речами, які, на перший погляд, видаються добром. Багато часу витрачають вони, щоби довести людину до неуважности, духовної розгублености. Якщо не можуть зробити нічого більше, то полишають людину в стані неначебто прекрасних намірів, дозволяючи їй вибрати такий спосіб дій, який особі видається найліпшим; пробуджують у неї переконання, що вона перебуває в добрій ситуації, що повинна бути задоволена цим і не шукати нічого більшого. Це дуже тривожна спокуса. […] Святий Бернард каже: «Зупинитися на дорозі до Бога означає почати рухатися назад». У такому становищі перебувають люди зі світськими серцями, які твердять: «Робимо так само багато добрих учинків, що той або той: цього має бути достатньо, не хочемо мати ліпшої долі, ніж вони, хочемо дотримуватися наших правил»”.

Ангели стараються КОНЦЕНТРУВАТИ людські думки. Зосереджувати їх на правді, на любові – до Бога й ближнього, на надії, джерело якої – у Небі. Натомість, диявол робить усе цілком навпаки. Він, як написав Ян Таулер, будь-якою ціною прагне довести дух до стану розгублености. Святий Ігнатій Лойола[3] в “Духовних управах” виклав декілька правил, які допоможуть пізнати впливи, що походять від доброго ангела, і відрізнити їх від атак поганого. Перші – на його думку – дарують душі розраду й спокій, тимчасом, як другі спричиняють хаос і викликають неспокій. Подивімося на сучасний світ зі всіма його – ментальними, емоційними й загалом духовними – розладами; із загальним безладом у сфері вразливости, моральности, духу. Чи оті цитати великих людей не викликають у вашій душі занепокоєння?! Чи не відчуваєте навколо себе різні спокуси?..


[1] Святий Франциск Салезький (1567-1622) – французький єпископ, автор аскетичних творів.

[2] Святий Іван Боско (1815-1888) – італійський священик, який цілковито присвятив себе праці з бідною молоддю. Заснував Згромадження святого Франциска Салезького.

[3] Святий Ігнатій Лойола (1491-1556) – засновник Товариства Ісуса, члени якого відомі як єзуїти.

Попередній запис

Ангели показують нам велич нашої людяности

Ансельм Ґрюн, німецький венедиктинець, філософ і богослов, ясно й стисло окреслив колись сутність ангелів: “Ангели єднають наш світ зі світом ... Читати далі

Наступний запис

Про впалих ангелів, які ведуть нас до згуби

Занепалий Люцифер (фрагмент), Гюстав Доре Здається, колись – і то не надто давно – священики “лякали ... Читати далі