Ангели – небесні духи, які мандрують крізь час і простір людської долі. Як золота нитка в тканині, з’являються нечасто, недовго також тривають хвилини, впродовж яких дозволяють себе споглядати. Деколи настільки ретельно ховаються під покровом земної матерії, що людина, яку відвідує котрийсь з них, навіть не може розпізнати небесного гостя. А прецінь – коли вже зникне – неможливо пояснити, що починає діятися (у людині, навколо неї, у долі світу), інакше, як саме ангельським утручанням. Хіба ж це не дивно? Приходять тихо, делікатно проникають у людські долі, нашу історію, тверду, наче камінь, дійсність… (Ну, щоправда, декілька разів було, що хтось із них доволі голосно увійшов в історію. Але таке було, справді, всього лише кілька разів…) Спурхують – якщо дійсно мають крила, – щоби по хвилі знову злетіти в повітря. А історія світу після цього вже стає зовсім іншою, новою, зміненою.
От, наприклад, як тоді, у Назареті, коли Марії об’явився архангел Гавриїл. Існуючи вже багато століть до того (як про це сказано в Книзі Даниїла), цього разу сповіщає Дівчині з Назарету найрадіснішу з радісних новин: благовістить, що вона народить Ісуса Христа. Їй і цілому світові. Свій опис ангельського об’явлення святий Лука закінчує словами: “І відійшов Ангол від неї” (Лк. 1:38). Ми, своєю чергою, можемо додати: пішов і більше не з’явиться в історії спасіння, бо здійснив свою виняткову й непорівнянну з жодною іншою місію.
Зате ще не один раз з’являлися його друзі – небесні посланці. От, хоча б тоді, коли сатана тричі робив спробу подолати Ісуса в пустелі. Тричі Ісус цитував Святе Письмо й тричі перемагав сатану. А потім, як читаємо в Біблії, “…диявол, скінчивши все цеє спокушування, відійшов від Нього до часу” (Лк. 4:13). І, тільки перемігши Свого ворога, Ісус дозволив, аби наблизилися ангели. Тепер вони були потрібні лише для того, щоби прислуговувати Ісусові; не мусили Йому допомагати. Господь усе зробив без їхньої допомоги. Саме таке служіння ангелів дуже добре характеризує грецьке слово “diakoneo”, яке використав тут євангелист і котре означає “прислуговувати”. Бо ангели були тоді для Ісуса чимось на зразок дияконів, підтримуючи Його й укріпляючи в ту важку годину. Святий Матвій пише: “І ось Анголи приступили, і служили Йому” (Мт. 4:11).
Так само й до Гефсиманського саду на Оливній горі у вирішальний для історії спасіння момент прибув ангел, щоби бути поряд з Ісусом і підкріплювати Його. Тимчасом як учні підвели, прийшов ангел, аби підтримати Його у внутрішній боротьбі, якої світ досі не знав.
Не було ангелів на Голгофі, Син Божий помирав цілковито самотній – щоби сповнилася міра найбільшої з усіх любови. Коли, одначе, настав ранок третього дня, біля гробу вже сиділи ангели, один з яких повідомив найбільшу новину, яку світ коли-небудь чув: “Нема Його тут, бо воскрес!” (Лк. 24:6).
Коли апостоли в день Вознесіння вперто вдивляються в небо – там, де зник їхній Провідник і Вчитель, з’являються саме ангели й змушують їх глянути у вічі світові БЕЗ Ісуса. Кажуть – хоча й не прямо, – що тепер настав ЇХНІЙ час: їхній, Ісусових учнів, зберігачів Його вчення та продовжувачів цілої місії спасіння.
Потім ангелів доволі довго немає на сторінках Нового Заповіту. Один з них через деякий час з’являється в житті святого Павла. Апостол народів тільки один раз згадує про свою зустріч з ангелом. Це трапилося тоді, коли він, як в’язень, плив до Рима й під час бурі, що розгулялася над водами Середземного моря, виникла загроза, що корабель піде на дно. Усі в той час, як розповідає, втратили надію на порятунок. “Бо ночі цієї, – пише святий Павло, – з’явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу, та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе” (Дії 27:23-24). І знову зустріч була такою короткою, як спалах сірника. Варто тут, однак, згадати й про іншу, пов’язану з подорожами Апостола народів таємничу подію, яка відбулася трохи раніше й до котрої, як здається, ангели теж причетні. Отож, мандруючи Малою Азією, святий Павло та його товариші прибули до Троади, що на березі протоки Дарданелли. Святий Лука, автор Дій апостолів, пише: “І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи! Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію” (Дії 16:9-10). Майже впевнено можна сказати, що в той історичний момент Бог, за посередництвом ангела, у вигляді македонця, скерував апостольську діяльність святого Павла на терени Європи. Зрештою, з Послання до Солунян довідуємося, що ніхто інший, а власне сам архангел Михаїл супроводжуватиме Ісуса під час Його повторного пришестя. Він не тільки оголосить неймовірну й зворушливу новину про те, що Ісус Христос повертається, а й голосно скаже СЛОВА ЖИТТЯ всім, які померли в Христі й тому очікують на своє воскресіння. “Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі” (1Сол. 4:16).
Пізніше ангел цілком явно й на доволі тривалий час з’являється з небесних сфер: переказує святому Іванові слова Людського Сина, скеровані до нових християнських громад. Також символічні АНГЕЛИ ЦЕРКОВ, про яких ідеться в Об’явленні святого Івана, очевидно, є натяком на єпископів християнських спільнот – на тих, хто особливим чином і тією мірою, котрої заслуговують наступники апостолів, обдаровані Святим Духом, а отже, відповідають за свою паству, – тому їх і супроводжує ангел-опікун. Тож немає нічого дивного в тому, що вигнаний з Константинополя святий Іван Золотоустий, покидаючи єпископство в товаристві інших єпископів, сказав усім: “Ходімо, помолімося всі й привітаймо ангела Церкви”.
Отож, єпископи перших років християнства теж мали своїх ангелів. Мали їх біля себе й апостоли. Мав навіть сам Син Божий. Чи бачите це мерехтіння, чи відчуваєте пульсування в навколоземному просторі ангельського світла? І навіть якщо воно є неритмічним, якщо ангели тільки час до часу з’являлися зі своєї невидимої схованки, то все ж у такі хвилі завжди відбувалися великі події. Хіба сьогодні цього вже не може бути? Я вірю, що все залишається незмінним. Тому дивімося уважно, відчуваймо серцем. Очима віри споглядаймо на світ. Напружмо слух сумління. Щоби не проґавити хвилини, коли з-поміж хмар “випірне” хтось із наших небесних опікунів.
