ПАСТИР БОЖОГО СТАДА

Мойсей у пустелі, Аскназій Ісак

Мойсей пас овець у Іофора” (Вихід 3:1). Одного дня втекло зі стада козеня. Мойсей побіг за ним і наздогнав його в ущелині, біля джерела, до якого козеня з жадністю припало.

– Бідолаха, – сказав Мойсей, – тебе мучила спрага, а я про це і не подумав. Як ти втомився тепер!

Давши козеняті напитися, він поклав його собі на плече і поніс до стада.

У цей час пролунав Голос:

– Той, у кому стільки любові і співчуття до стада овечого, гідний стати пастирем стада Божого.

КУЩ, ЩО НЕ ЗГОРАЄ

Одного дня, коли Мойсей провів стадо далеко в пустелю і прийшов до гори Божої, Хориву, він побачив: горить кущ терновий, горить і не згорає. І почув Мойсей голос Господа з полум’я:

– Якщо серце твоє цього не каже тобі, то нехай скаже цей кущ колючого терня:

“Я, Господь, тужу скорботою народу і співчуваю гіркій долі його. І як не в силах полум’я спопелити цей кущ, так Єгипту не скрушити Ізраїлю”.

На питання одного язичника: Для чого Бог з’явився Мойсеєві з тернового куща, р. Ієгошуа бен Карха сказав:

– Для того, щоб люди знали, що немає місця на землі, на якому не почив би дух Господній, не виключаючи й терня.

І заради того ще Господь з’явився Мойсеєві в кущі, що горить і не згорає, бо Мойсей носив у душі страх за долю народу, з яким, – гадав він – має статися неминуча загибель у рабстві єгипетському. Господь, показавши кущ, що горить і не згорає, сказав:

– Подібно до того як полум’я це не в силах спопелити кущ, так не в силах єгиптяни винищити народ ізраїльський.

ЖЕЗЛ МОЙСЕЇВ

Жезл цей, наперед приготований у сутінки шостого дня творіння, був даний Господом Адаму в раю, від Адама перейшов до Єноха, від Єноха до Сима, потім переходив у спадок до Авраама, до Ісаака, до Якова і, нарешті, до Йосифа. Після смерті Йосифа жезл був узятий фараоном до себе. Іофор, який був одним із волхвів єгипетських, смутно відчуваючи дивну силу цього жезла, випросив його у фараона і посадив серед дерев у своєму садку. Проте невидима рука не давала йому підійти близько до жезла. Коли з’явився Мойсей, побачив жезла і прочитав накреслені на ньому письмена, він простягнув руку і безперешкодно взяв його собі. Бачачи це, Іофор зрозумів, що Мойсеєві судилося звільнити народ ізраїльський, і дав йому в дружини дочку свою Сепфору.

СТАРІЙШИНИ

До фараона прийшли Мойсей з Аароном.

Куди ж дівалися старійшини ізраїльські, яких Мойсеєві велено було Богом узяти із собою до фараона?

Старійшини ці спочатку вирушили разом з Мойсеєм, але дорогою стали відставати один за одним, поки не залишилося нікого з них, а перед фараоном з’явилися лише двоє – Мойсей і Аарон. Згадав про це Господь у той час, коли Мойсей був покликаний зійти на Синай. І старійшинам було сказано:

– Залишайтеся внизу, біля підніжжя гори: той, хто в страху відступив перед фараоном, не гідний сходити на цю святу гору.

МОЙСЕЙ І ААРОН У ФАРАОНА

Передання від рабі Хиї бар Аба:

Того дня, коли Мойсей і Аарон з’явилися у фараона, у повелителя Єгипту був призначений прийом володарів різних країн. Царі східних і західних країн покірно покладали на голову фараона свої корони. У цей час фараонові доповіли про прихід якихось двох старців.

У палаці було чотириста входів, біля кожного входу знаходилися на варті хижі звірі – леви, ведмеді та ін., які не давали переступити порогу, перш ніж один із волхвів не вимовить заклинання. При наближенні ж Мойсея і Аарона всі ці звірі, побачивши в руці Мойсея жезл з накресленим на ньому Шем-Гамфораш (Ім’я Боже, вимовлене в повній його транскрипції), покинули сторожові місця свої і почали слідувати за обома старцями, пестячись і лижучи ним ноги, поки ті не досягли приймальної зали. При появі Мойсея і Аарона всі були засліплені неземним їхнім видом: могутні, як кедри ліванські, стояли ці два старці; до яскравих зірок подібні були очі їхні, як грона фінікової пальми широко на грудях розкинулися бороди; сонячним блиском світили їхні обличчя, а жезл Мойсеїв здавався виточеним із сапфіра.

Гордо і палко зазвучали їхні голоси. Захват охопив усіх. Першим отямився фараон і почав допитливо вдивлятися в їхні обличчя. “Хто ці люди, – запитував він себе: якщо вони царі, то чому не увінчують мене, подібно до інших, своїми коронами? Якщо вони посли, то чому не подають своїх послань? Але ці люди навіть не вітають мене в установленому порядку”.

– Хто ви? – запитав фараон.

– Ми посли Господа нашого, благословенне ім’я Його.

– Навіщо ви прийшли до мене?

– Ми прийшли сповістити тобі: “Звільни народ Мій”, – так говорить Бог Ізраїлів.

– Хто Він такий, – гнівно вигукнув фараон, – хто Він, цей Бог, який не знайшов потрібним навіть корону прислати мені, і чому я зобов’язаний виконувати веління Його? Не знаю я цього Бога і народу вашого не відпущу на волю. Втім, – продовжував він, – почекайте.

– Принести сюди, – наказав він, – “список богів”.

І, узявши цей список, почав читати:

“Бог Моавитян, Бог Амонитян, Бог Сидона” і так далі.

– Ось бачите, а вашого Бога тут немає.

Із цього приводу рабі Леві казав:

– Пригадую притчу про священика та його слугу. Вирушив священик у далеку дорогу, а слуга його, людина неосвічена і безглузда, пішов шукати його на кладовищі. Ходить кладовищем і кричить: “Чи не бачили мого пана?” – “А хто пан твій?” – запитують його. – “Священик такий-то”. – “Ну і безглуздий же ти! – сміються люди. – Священика ти шукаєш на кладовищі?!” Цими ж словами могли б відповісти фараонові і Мойсей з Аароном: “Дурню! Чи місце живому серед мертвих? Боги, імена яких ти зараз називав, – істукани бездушні, а наш Бог – Бог живий, і вічне царство Його”[1].

– Скажіть мені, принаймні, – продовжував фараон, – Який Він ваш Бог, юнак або старий? Скільки років йому від народження? Чи багато царств він завоював, чи багато міст підкорив?

– Силою і могутністю Господа нашого сповнений всесвіт, – відповідали Мойсей і Аарон, – Він був до створення світу, є і буде вічно. Він же і тебе створив і дав тобі життя.

– А які Він подвиги здійснив?

– Подвиги! Він небеса простягнув і заснував землю, вогонь висікає голос Його, гори розсовує, скелі дробить. Лук Його – вогонь, полум’я – стріли Його. Факелом палає спис Його. Щит Його – хмари, блискавка – меч Його. Він створює пагорби і гори, небо хмарами покриває, посилає дощі і роси та злаки ростить; творить життя в утробі материнській; скидає і вінчає царів…

– Брехня це все, – сказав фараон, – володар світу – я. Я створив сам себе, і Ніл створений мною. Не знаю я Бога вашого і слухатися Його не бажаю!

НА РОБОТІ ЄГИПЕТСЬКІЙ

Народ ремствував на Мойсея і Аарона, кажучи:

– Нехай бачить і судить вас Господь за те, що ви зробили нас ненависними в очах фараона і рабів його і дали їм меч у руки для загибелі нашої!

І склалася в народі приказка:

“Потягнув вовк вівцю. Наздогнав вовка пастух і став вівцю віднімати. Між вовком і пастухом вівця розтерзаною і залишилася”.

НАРІКАННЯ МОЙСЕЯ

І звернувся Мойсей до Господа:

– Господи! для чого Ти піддав такій біді народ цей, для чого послав мене? бо з того часу, як я прийшов до фараона і став говорити ім’ям Твоїм, він почав гірше чинити з народом цим; визволити ж, – Ти не визволив народ Твій. (Вихід 5:22,23)

Відповідав Господь:

– Тужу про тих, яких немає більше в живих. Багато разів Я відкривався прабатькам твоїм, і ні від кого з них Я не чув щонайменшого нарікання. Я казав Аврааму: “Встань, пройди по землі цій у довжину й у ширину її, бо Я дам її тобі і нащадкам твоїм назавжди” (Буття 13:17). Коли ж Аврааму знадобилося місце для поховання Сарри, він повинен був купити для цього печеру за чотириста срібних сиклей. Але Авраам не ремствував на Мене за це. Я казав Ісааку: “Подорожуй по цій землі, і Я буду з тобою і благословлю тебе” (Буття 26:3). А коли люди його копали в долині Герарській і знайшли там джерело питної води, то пастухи герарські не давали пастухам Ісаака поїти овець з цього джерела. Але Ісаак не ремствував на Мене. Якову казав Я: “Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі і твоєму потомству” (Буття 28:13). А коли він побажав розбити намет для себе, він місце для цього повинен був купити. І Яків не ремствував на мене. І жоден з них не запитував про ім’я Моє. А ти? Спочатку ти побажав знати, як назвати Мене народові, говорячи від імені Мого, а нині ти докоряєш Мені, кажучи: “Ти не визволив народ Твій“. Так знай же: ти побачиш поразку фараона, але не побачити тобі поразки царів Ханаанських.


[1] Тут слід пояснити сенс цієї притчі. Згідно закону Мойсеєвого священикам не можна торкатися мертвих, відповідно шукати священика на кладовищі – абсолютна нісенітниця.

Попередній запис

МОЙСЕЙ

Батьки Мойсея, Ісаак Аскназій Маріам, ще до появи на світ Мойсея, передбачала пророчим даром і казала ... Читати далі

Наступний запис

КАРИ ЄГИПЕТСЬКІ

Перетворення води Нілу на кров, було здійснене через Аарона, а не через Мойсея. Бо Господь сказав Мойсеєві: – На лоні ... Читати далі