ІСААК

Рабі Леві, зі слів р. Йоханана, розповідав притчу:

– Одному мандрівникові лежав шлях через пустинну місцевість. На всьому шляху протягом десяти днів не зустрів він ні поселення, ні корчми, ні навіть води і жодної рослинності. Нарешті, показалося вдалині дерево. А під деревом виявилося джерело. Поїв мандрівник плодів від дерева, угамував свою спрагу, відпочив у тіні і, зібравшись у подальшу дорогу, звернувся до дерева з такими словами:

– Миле дерево! Як тобі подякувати і чого побажати тобі? Щоб росло ти добре? Але ти й так струнке і прекрасне; щоб гілки твої були густолисті? Але листя твоє й тепер уже густе і щедре. Щоб плоди твої були соковиті і солодкі? Але вони й тепер соковиті і солодкі. Щоб тобі не бракувало вологи? Але джерело прекрасної води б’є біля коріння твого, і місце, де ти ростеш, прекрасне. Залишається побажати тобі одного: щоб усі паростки, які підуть від тебе, були в усьому до тебе подібні.

Так, після двадцяти поколінь, що являли собою пустелю, з’являється Авраам, самовідданий служитель Господній, гостинний хазяїн, наставник істинної віри, що звеличує у світі ім’я Бога живого і вічного. І ось, зупинивши на ньому погляд Свій, Господь промовляє:

– Аврааме! Що Мені сказати тобі і чим тебе благословити? Ти й тепер уже зразок праведності і досконалості, і дружина твоя, Сарра, наповнена благочестям і чеснотами, і всі домочадці твої – люди праведні. Одного побажаю тобі: щоб усі нащадки твої були тобі подібні.

***

“Пошуткував зі мною Бог. Хто почує про мене, розсміється, – говорила дев’яносторічна Сарра, – хто сказав би Аврааму: Сарра годуватиме дітей грудьми?”

Скільки ж дітей кормила грудьми Сарра?

Народження Ісаака викликало у всіх природне нерозуміння, і наклеп став переходити з вуст у вуста. “Погляньте, – казали навколо, – ці старі підібрали десь покинуту дитину і видають її за власну! І мало того, ще бенкет влаштовують з цієї нагоди. Проте кого ж вони цим переконають?”

Почувши ці пересуди, Авраам запросив на бенкет поважних сусідів з їхніми дружинами, а останніх Сарра попросила принести із собою грудних дітей своїх, але без їхніх годувальниць. Коли запрошені з’явилися, Бог створив диво: перетворив сосці Сарри в невичерпне джерело молока, і вона по черзі нагодувала грудьми всіх принесених дітей.

Не бачачи можливості після цього заперечувати достовірність материнства Сарри, – наклепники спробували було зганьбити подружню вірність її, вказуючи на занадто похилий вік Авраама. Але схожість обличчя Ісаака з обличчям Авраама стала настільки повною і очевидною, що всі мимоволі стали казати: “Так, Ісаак – син Авраамів”.

ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ ІСААКА

Коли Ісаак був віднятий від грудей, Авраам влаштував великий бенкет. Сатана ж говорив перед Господом:

– Володарю! Ось який цей праведник Твій: бенкетує з гостями, а чи приніс у жертву Тобі хоча б одного вола, хоча б одну горлицю?

– Авраам, – відповів Господь, – знаходить вищу радість у синові, але ось побачиш, Я накажу йому принести сина в жертву, і він негайно виконає Мою волю.

Коли настав час і Авраам почув Боже веління принести сина в жертву, востаннє перед вічною розлукою з сином він відсвяткував його народження сімейним бенкетом, а Саррі сказав так:

– Я пізнав Істинного Бога, коли мені були три роки, син же наш підріс і досі не отримав ще повчання в істинній вірі. Я знаю одне місце, де дітям дається добре виховання, і бажаю відвести туди нашого сина.

– Вирушай з миром, – відповіла Сарра.

Споряджаючи сина в дорогу, Сарра наділа на нього кращий одяг його, а голову пов’язала дорогою шаллю із застібкою з коштовного каміння, і провізії дала вдосталь для нього і для Авраама. На прощання обіймаючи Ісаака і не в силах утримати сльози, що душили її, Сарра казала Аврааму:

– Благаю тебе, пане мій, не спускай око з сина нашого в дорозі, бережи його, давай йому поїсти і попити вчасно, не стомлюй його ходьбою по жарі, – ти знаєш, немає в мене ні сина, ні дочки окрім нього, єдиний він у мене.

Довго і гірко плакала Сарра, проводжаючи сина з чоловіком. Плакали при цьому всі слуги і служниці Авраама і Сарри.

Чимало слуг було в Авраама, але він сам осідлав собі осла: такою сильною була в час найбільшого випробування його любов до Бога.

З’явився сатана Аврааму в образі старика й запитує:

– Куди це ти йдеш, Аврааме?

– На богомілля, – відповідає Авраам.

– А для чого ти вогонь, ніж і дрова взяв із собою?

– Щоб можна було, на випадок, якщо затримаємося в дорозі гарячу їжу готувати собі.

– Старче, – сказав сатана, – чи не сам чув я, як Бог сказав тобі: “Візьми сина свого?” І в тебе, старого, вистачає жорстокості повести сина на заклання?

– Така воля Божа, – відповідав Авраам.

З’явився сатана Ісааку в образі хлопця і запитує:

– Куди ти йдеш?

– Повчитися слову Божому, – відповідав Ісаак.

– Коли саме, – продовжує сатана, – за життя чи ж після смерті?.. О, нещасне дитя нещасної матері! Скільки днів провела в пості і скорботі мати твоя, вимолюючи собі сина, а цей безумний старик відняв тебе в неї і веде на заклання!

– Якби це було так, як ти говориш, то й тоді я не піду проти великого мого Творця і волі батька мого.

Бачачи неможливість спокусити їх, пішов сатана і обернувся на багатоводну річку, загородивши нею подальший шлях. Вступив Авраам у річку, а коли вода стала досягати йому до шиї, підняв він погляд свій до небес і закричав:

– Володарю світу! Ти обрав мене і відкрився мені, кажучи: “Єдиний Я, і ти єдиний, через кого світ пізнає ім’я Моє”. Повелів мені закласти сина, і я негайно пішов виконати Твій наказ. А тепер, Боже, врятуй мене! Бо води дійшли до душі моєї. Якщо потонемо, я чи син мій, хто ж виконає слово Твоє і ким проголошена буде Єдність Твоя?

– Присягаюся, – сказав Господь, – що через тебе світ дізнається про Єдиного.

Прикрикнув Господь на сатану, і в ту ж мить висохла річка.

***

Що ще придумав сатана? “Чув я, – каже він Аврааму, – такі слова: “Не Ісаак, але баран призначений для жертви всеспалення”.

На це Авраам відповів:

– Така доля брехуна: коли він і правду скаже, йому ніхто не вірить.

***

Три дні тривав шлях, щоб люди не стали говорити про Авраама: йому не дали опам’ятатися; збожеволів він і заколов сина.

Подальший шлях йшов долиною. Але оскільки місце жертвопринесення Ісаака повинне було стати обителлю Духа Святого, сталося диво: за помахом перста Божого гори, що оточують долину стулилися й утворили одну гірську височину, гідну служити підніжжям для Духа Вічного.

– Чи бачиш ти, сину мій? – запитав Авраам.

– Бачу, батьку, чудових контурів гора піднялася, і хмарою повита вершина її.

– А ви, – звернувся Авраам до отроків, які супроводжували його, – бачите ви щось?

– Ні, – сказали отроки, – нічого особливого не бачимо; усі ті ж пустирі навколо.

– Залишитеся тут, при віслюкові, – сказав їм Авраам.

Узяв Авраам дрова для всеспалення і поклав на Ісаака – подібно до того, як покладають хрест на плечі людини, яку ведуть на розп’яття, узяв у руки вогонь і ніж, і пішли далі.

Тут великий страх напав на Ісаака. “Батько, – сказав він, – я бачу вогонь і дрова; де ж агнець для всеспалення?”

– Тебе, сину мій, обрав Господь на жертву Собі, – відповів Авраам.

І сказав Ісаак:

– Якщо так угодно Богові, нехай виконається воля Його. Про одне тільки тужить моя душа: що буде з матір’ю моєю?

І обоє вони, цей батько, готовий стратити власного сина, і цей отрок, який покірливо йде на заклання, взялися за роботу: робили поміст з каменю, складали вогнище, висікали вогонь. Авраам подібний був до батька, який веде сина до вінця, Ісаак – женихові, який готує собі вінчальний балдахін.

– Швидше, батьку! – квапив Ісаак Авраама. – Поспішай виконати волю Господа і, дивися, гарненько спали мене, а попіл мій збери і віднеси до матері, – вона збереже його як пам’ять про мене, страченому тобою. Ах, батько, батько! Що ви станете робити на старості, осиротілі і самотні?

– Сину мій, – відповідав Авраам, – нам жити залишилося недовго, і Той, Хто донині був втіхою нам, нас і надалі не залишить.

– Батьку, – казав Ісаак, – ти знаєш, душа норовлива; важко їй розлучитися з тілом. Боюся, як би, побачивши ніж, занесений наді мною, я якось не ворухнувся б, і жертва стане недосконалою і неприйнятною. Так дивися, батько, гарненько, по руках і ногах зв’яжи мене.

– І матері, – продовжував він, – не говори, якщо застанеш, коли вона буде стояти біля колодязя чи на покрівлі, – бо вона, не дай Бог, впаде і розіб’ється на смерть.

Лежав Ісаак на жертовнику, спрямувавши погляд у глибину небес. І не в силах був Авраам відірвати очей від сина; і плакали ці старі очі сльозами безмежного горя і відчаю. Ось він узяв у руку ніж… Але сатана відштовхнув руку Авраама, і ніж, падаючи, із дзвоном ударився об каміння жертовника. Нагнувся Авраам за ножем, але в цю мить приголомшливий крик вирвався з грудей його, очі, повні невимовної скорботи, піднялися до небес, і голос його зазвучав:

Звів я очі мої в гори, звідкіля прийде поміч моя” (Псалом 120:1)

У цю мить небеса розступилися над Ісааком, і бачив він: у сліпучому блиску котиться Колісниця Небесна; тісними рядами сонми ангелів стулилися, і звучать їхні голоси: “Дивиться, єдиний єдиного на заклання привів!”

У цю мить пролунав небесний голос: “Не здіймай руки твоєї на отрока” (Буття 22:12).

– Хто ти, хто промовляє до мене? – запитав Авраам.

– Я – ангел Господній, – була відповідь.

– Ні, – сказав Авраам, – я не можу послухатися слів твоїх. Господь Сам повелів мені принести в жертву сина мого, і від Нього я бажаю почути про скасування Його веління.

Розірвалися хмари, відкрилася блакить.

– Присягаюся! – пролунав голос Господній.

– Ти присягнувся, Господи, – знову заговорив Авраам, – але й я присягнувся, що не зійду з цього жертовника раніше, ніж не висловлю всього, чого бажаю я.

– Кажи, – сказав Господь.

І говорив Авраам:

– Чи не обіцяв Ти, Господи, кажучи: “Злічи зірки, – так незліченне буде потомство твоє?”

– Так, обіцяв, – відповів Господь.

– Від кого ж піде потомство моє?

– Від Ісаака.

– Чи не Ти казав далі: “І зроблю потомство твоє, як пісок на березі моря?”

– Так, Я казав це.

– Від кого?

– Від Ісаака.

– І ось, Господи, я міг би сказати Тобі: “Учора Ти обіцяв мені потомство від Ісаака, а нині велиш повести його на заклання”, – але я здолав нарікання серця мого і не став заклинати Тебе, так вчини й Ти, Господи: коли згрішать нащадки Ісаака і накличуть на себе нещастя, згадай тоді жертвопринесення Ісаака, і нехай зарахується це перед Тобою, начебто від нього одна жменька попелу залишилася на жертовнику; згадай про це і пробач нащадкам його і позбав їх від лиха.

Відповідав Господь:

– Я вислухав слова твої; тепер слухай, що Я скажу: зумовлено нащадкам Ісаака грішити переді Мною; і раз на рік, у день Новоліття, чинитися буде суд Мій над ними. А щоб Я пом’якшував провину їхню, згадавши про жертву Ісаака, нехай вони сурмлять у ріг цей

– Про який ріг говориш Ти, Господи?

– Обернися назад.

І поглянув Авраам, і бачить: баран заплутався в гущавині рогами своїми.

– Аврааме! – сказав Господь. – Так і нащадкам твоїм призначено: заплутавшись у гріхах, вони поневірятимуться з країни в країну, з царства в царство. Поки не настане повнота часів і Я не зберу їх і стануть вони “іменитими і почесними між усіма народами землі” (Софонії 3:20).

Попередній запис

ГРІХИ СОДОМУ

Содом перебував у розквіті, і це стало причиною гордині і порочності жителів його. – Ми, – казали вони, – живемо ... Читати далі

Наступний запис

ЯКІВ ТА ІСАВ

Драбина Якова, Бартоломео Мурільйо Два паростки вийшли поруч із землі, один – мирта, другий – терня. ... Читати далі