Закопав його в землю, і сховав срібло пана свого.
Коли ведуть мову про стосунки людини з Богом, то часто звертають увагу на роль довіри. Нерідко повторюють, що треба довіритися Богові, що Він гідний нашої довіри та не розчарує нас.
Рідше згадуємо, що ця довіра існує і з іншого боку. Бог теж є тим, хто виявив довіру нам, визнав нас гідними Його довіри, довірив нам щось із надією, що ми цього не змарнуємо.
Найпрекраснішим у цій Божій довірі є, однак, те, що Бог довіряє нам також і тоді, коли ми підводимо Його, коли неспроможні.
Богу не подобається, коли ми закопуємо таланти – це зневага до того, чим Він нас обдарував. А втім, я впевнений – можу навіть побитися об заклад, – що якби слуга прийшов і сказав: «Господи, я мав оцих кілька талантів, але погано інвестував їх, мене ошукали, я помилився, втратив їх», – то почув би у відповідь: «Увійди в радість свого Господа й спробуй ще раз».
