Одного дня Господь Ісус Христос увійшов «у човен з учениками Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера» (Лк. 8:22). «І вирушили», – так лаконічно підсумовує євангеліст Лука Божий задум.
Хоча Галилейське озеро не вражає своїми розмірами – воно являє собою водойму, що простягається з півночі на південь на 21 км, та із заходу на схід – на 13 км., – проте шторми на ньому можуть набувати настільки загрозливих масштабів, що здатні пошкодити, а то і потопити судно набагато більше, ніж той човник, яким пересувалися Христос з апостолами. Тому не дивна реакція апостолів, серед яких були рибалки, які досвідчено знали, до яких наслідків може призвести «буря велика» (в. 23), що знялася на озері. Як можна здогадатися, вони не на жарт перелякалися. Ісус же в той момент спав.
Що ж рухало апостолами, коли вони розбудили Спасителя зі словами: «Наставнику! Наставнику, гинемо!» (в. 24)? Щоб знайти відповідь на це запитання, варто звернутися по допомогу до євангеліста Марка. У його оповіді апостольське звернення набуло форми питання-докору: «Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо?» (Мк. 4:35).
Загалом, якщо вдуматися, то апостоли в той момент явно панікували, бо в іншому випадку вони не поставили цього доволі безглуздого запитання: адже якщо розібратися, то в смертельній небезпеці перебували не лише вони, але і особисто Христос. Але страх примушує людину послуговуватись емоціями, а не діяти за допомогою розуму. І виходячи з цього, можна припустити, що учнів обурила саме реакція Ісуса: у момент смертельної небезпеки Він спав, замість того, щоб боротися за живучість їх човника. Зауважте, вони зовсім не очікували того, що станеться далі, вони не чекали допомоги від Ісуса, їх просто ошелешив Христовий спокій.
Що ж сталося далі? Певно, це добре всім відомо: Ісус «же, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони уляглись, і настала тиша» (Лк. 8:24). Проте для нас має бути важливішим не сам факт втихомирення бурі, а Христове запитання до учнів: «Де віра ваша?». На той момент учні не змогли дати чітку відповідь, вони лише «у страху і здивуванні говорили один одному: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його?» (Лк. 8:25).
А тепер самий раз поговорити про нас, тобто людей, які свідомо вважають себе послідовниками Христовими. Певно, усім добре відома Христова обіцянка, яку Він дав апостолам напередодні Свого вознесіння: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20). Можна не сумніватися, що ця обіцянка стосується не тільки апостолів, але і особисто кожного з нас, звісно, якщо вважаємо себе послідовниками Христовими. Отже, якщо це так (а це дійсно так), то Христос перебуває поруч з нами, а якщо Він поруч з нами – то нам не варто боятися бурі, що вирує навколо нас, і через те можемо впевнено промовити: «“Господь мені помічник, і не злякаюся: що зробить мені людина?”» (Євр. 13:6). Але якщо попри це біблійне запевнення ми боїмося, то де ж віра наша?
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Де віра ваша?
Ваш коментар: