Тоді привели Йому діток.
Привели до Ісуса дітей, і Він клав на них руки. Діти, мабуть, були маленькі, бо якби були більшими, то підійшли б самі, а не приводили б їх. Ніхто не запитував їх, чи потребують цього, чи хочуть. Робили для них те, що вважали добрим, те, що підказувало сумління.
Сьогодні теж треба приводити, приносити до Ісуса дітей. І не лише дітей. Треба приносити все, що лежить у нас на серці, усі справи й усіх осіб. Не запитувати, чи можна, чи хочуть, а приносити до Ісуса в добрій вірі араба, єврея, терориста, чеченця й російського солдата, президентів і прем’єр-міністрів; складні стосунки й проблеми. Маємо так багато важких справ у світі, країні, у своїх родинах. Намагаємося вирішувати їх самотужки, не хочемо вплутувати в це Бога.
А Він хоче допомогти нам. Не бажає бути лялькою з недільної Літургії, якою бавимося раз на тиждень. Хоче бути Богом сильним кожного нашого дня та в кожній справі нашого життя.