Розділ 27:11-44 – Ісус перед Пилатом, Розп’яття

27:11-31 – Ісус перед Пилатом

Цю процедуру важко було назвати судом. Незважаючи на те що синедріон засудив Ісуса за богохульство, «узаконивши» Його смерть, верховний архиєрей звинуватив Ісуса в тому, що Він проголосив Себе царем і виявився заколотником. Отже, відповідаючи словами «Ти кажеш» на запитання Пилата «Чи Ти Цар Юдейський?», Ісус, сам не даючи ствердної відповіді, ніби робить його відповідальним за це ствердження (пор. 26:25,64-65). Але первосвященики та старійшини вже зібрались тут у повному складі, щоб переконатися, що їхній вирок буде виконано. Ісус не відповідає на подальші запитання прокуратора (Іс. 53:7). Для Пилата стає очевидним, що чоловік, який стоїть перед ним, навряд чи може називатися революціонером. І що Його просто використовують релігійні вожді, бо їм потрібно засудити Його на смерть. Та попри те, без будь-якого справжнього суду він пропонує відпустити Варавву (можливо, розбійника, про якого було добре відомо проводирям) чи Ісуса, «що зветься Христос», використовуючи ту характеристику Ісуса, що її дали Ісусові обвинувачувачі. Матвій лише згадує про жінку Пилата, яка намагається вплинути на свого чоловіка, щоб попередити виконання смертного вироку. Вона розуміє, що Ісус «невинний», додаючи, що знає про Нього як про вчителя, але її чоловік невблаганний: процес розпочинається. Релігійні лідери наполягають на необхідності позбутися Ісуса, і тому підбурюють натовп людей, щоб ті просили звільнення Варавви й смерти Ісуса. Натовп виконує те, що кажуть вожді, навіть не знаючи, що злого вчинив Ісус (в. 23). Тому Варавву відпускають, а Ісус засуджений на розп’яття. Пилат розумів, що натовп готовий підняти заколот, тому погодився. Умиваючи руки, він здійснює символічний ритуал, який юдеї добре розуміли, аби продемонструвати натовпові, що він знімає з себе відповідальність за розп’яття Ісуса (пор. Втор. 21:6-9; Пс. 26:6; 73:13). «Ви побачите» – означає, що він покладає відповідальність на них, так само як первосвященики й старійшини вчинили це з Юдою (в. 4). Люди, які стояли поряд, із готовністю сприйняли це, викрикуючи: «На нас Його кров і на наших дітей!» Ці слова свідчили про те, що вони взяли на себе відповідальність, як це було прийнято в СЗ (напр., Втор. 19:10-13; Єр. 26:15). У контексті Євангелія від Матвія ця відповідь може означати спасення через кров Ісуса, обіцяне в ім’я Ісуса і дароване багатьом під час Таємної Вечері. У цьому випадку не йдеться про визнання вини тодішніх юдеїв (і в жодному разі не може вважатися особистою відповідальністю за вбивство Христа кожного юдея з наступних поколінь). Навпаки, цей фрагмент символічно описує запрошення до спасення через омивання кров’ю Христа. Пилат звільняє Варавву і видає Ісуса на бичування, жахливе побиття, щоб прискорити Його смерть на хресті, а відтак і на розп’яття. Римські солдати забирають страждаючого від болю після бичування Ісуса в Преторію, резиденцію правителя Єрусалима, щоб і далі Його принижувати; насміхаються з Нього, називаючи Його «Царем Юдейським» і побиваючи Його, перш ніж повести Його на розп’яття (пор. Іс. 50:6; 53:4-6).

27:32-44 – Розп’яття

Ісус уже не в змозі нести тяжкого хреста після жорстоких катувань, тому солдати, скориставшись своїм правом сильного, змушують перехожого нести хреста замість Ісуса (пор. 5:41). Цим перехожим був Симон із Киринеї. Автор називає його ім’я, адже пізніше це ім’я стане добре відомим серед учнів (пор. Мр. 15:21). Киринея була розташована на північному узбережжі Африки, там проживала велика юдейська спільнота. Голгофа (арамейська назва, що мала значення «Череповище») – відкрите місце, розташоване за міськими мурами, де збиралося населення міста і відбувалися публічні страти через розп’яття на острах іншим. «вино із гіркотою змішане» (пор. Пс. 69:21) могли давати як знеболювальне, щоб притупити біль прибитого до хреста. Ісус відмовився від пиття, оскільки хотів залишатися при свідомості до самого кінця. Він сказав раніше Своїм учням, що не питиме вина аж доти, поки не буде пити нового вина з ними в царстві (26:29).

Матвій не зосереджується на образних деталях самого процесу розп’яття, але переходить до опису сцени, коли римські солдати ділили одіж Ісуса, що перегукується зі ставленням до стражденного праведника в Пс. 22:18. Напис «Це Ісус, Цар Юдейський» прибито на хресті, щоб задокументувати провину, покаранням за яку є розп’яття. Як частина виконання страти, цей напис потребує тлумачення з погляду римлян: цей чоловік висував свої претензії на трон і тим самим скоїв державну зраду. З іншого боку, йдеться про царський титул Бога; у Його ім’я та від Його імени Давид і його династія здійснювали владу. У контексті Євангелія від Матвія Ісуса ще немовлятком переслідував цар Ірод, який узурпував цей титул. Два злочинці, розп’яті разом з Ісусом, були, можливо, розбійниками, повстанцями проти політичного устрою, які часто грабували подорожніх торговців. Вони могли бути заодно з Вараввою, але його було відпущено. Отже, Ісус «з злочинцями був порахований» (Іс. 53:12).

Над розп’ятим Ісусом так само насміхаються перехожі, як і над стражденним праведником у Пс. 22:7 та 109:25. Члени синедріону добре постаралися, щоб їхня пропаганда мала вплив на людей. Навіть «первосвященики з книжниками та старшими» підступають, щоб глузувати з Нього. Їхні глузування нагадують нам насмішкуваті вислови нечестивих із Пс. 22:8 та Муд. 2:10-20. В іншому випадку їхнє глузування було спрямоване на «праведника», який «гадає, нібито знає Бога» і називає себе «сином Господнім» (Муд. 2:12,13) – цей опис пов’язаний із Іс. 53 – і той, хто «вихваляється, що Бог йому за Батька» (Муд. 2:16). Релігійні лідери досить яскраво змальовані як вороги праведного.

Попередній запис

Розділ 26:47-27:10 – Зрада та схоплення, Ісус перед синедріоном

26:47-56 – Зрада та схоплення Ісуса Переживши внутрішню боротьбу під час молитви, Ісус тепер відчуває повний контроль над ситуацією. «Люду ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 27:45-66 – Смерть і поховання Ісуса

27:45-56 – Смерть Ісуса Матвій не описує деталей страждань і смерти Ісуса, але зосереджується на описі подій, що відбуваються навколо ... Читати далі