По той бік (Мт. 4:12-17,23-25)

Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив.

Не любимо смерти. Рідко розмовляємо про неї, роздумуємо над нею. Найохочіше ми втекли б. Навіть померлий повинен у нас мати такий вигляд, як живий, – немовби заснув і безтурботно всміхається.

Смерть – вірна супутниця нашого життя. Кожен із нас опиниться колись в її тіні. Не маємо вибору. Однак можемо вибрати Світло, яке супроводжуватиме нас у момент умирання. Без Ісуса смерть є жахливим і сповненим розпачу досвідом. З Ісусом смерть, далі залишаючись важким моментом, усе-таки дає надію.

Коли помиратимемо, напевне, хотітимемо – як чимало з тих, хто конає, – щоби хтось близький тримав нас за руку. Та важливо також, щоби був хтось, хто триматиме нас за руку й по той бік. Хтось, хто є Світлом.

Попередній запис

Уміння вирішувати (Мт. 4:12-22)

І вони зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним. Початок року дуже часто стає нагодою для нових рішень. ... Читати далі

Наступний запис

Підеш туди, куди очі поведуть (Мт. 4:18-22)

Побачив двох братів. Подивився на Петра й Андрія – і вони пішли за Ним. Глянув на синів Зеведеєвих – і ... Читати далі