Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив.
Не любимо смерти. Рідко розмовляємо про неї, роздумуємо над нею. Найохочіше ми втекли б. Навіть померлий повинен у нас мати такий вигляд, як живий, – немовби заснув і безтурботно всміхається.
Смерть – вірна супутниця нашого життя. Кожен із нас опиниться колись в її тіні. Не маємо вибору. Однак можемо вибрати Світло, яке супроводжуватиме нас у момент умирання. Без Ісуса смерть є жахливим і сповненим розпачу досвідом. З Ісусом смерть, далі залишаючись важким моментом, усе-таки дає надію.
Коли помиратимемо, напевне, хотітимемо – як чимало з тих, хто конає, – щоби хтось близький тримав нас за руку. Та важливо також, щоби був хтось, хто триматиме нас за руку й по той бік. Хтось, хто є Світлом.
