Розлучення по-християнськи

Деякі недосвідчені служителі або “добросерді” друзі-християни можуть порадити сімейним парам розлучення, якщо один із подружжя викрив або тільки підозрює свою другу половину в перелюбі. Така порада для людини може стати “дозволом від Бога” розлучатися. Але перш ніж бути такими категоричними слід розібратися в деяких речах:

До перелюбу можна довести

Дуже часто усередині сім’ї можуть бути причини, чому один з подружжя наважується на зраду. Наприклад, хтось з подружжя ухиляється від фізичної близькості тривалий час, унаслідок конфліктів або за якоюсь іншою причиною. Це може стати приводом для зради. Так, людина, яка згрішила, поза сумнівом, винна і не заслуговує на виправдання – вона безпосередньо порушила завіт, вона згрішила. Але, другий з подружжя побічно доклав до цього руку. У такій ситуації “невинний” не має права ставити крапку на своєму шлюбі, займаючи позицію “ображеного праведника”. Має бути об’єктивна оцінка ситуації, треба говорити і вислуховувати один одного, потрібне взаємне розкаяння. Щоб вибратися з такої ситуації, потрібні взаємні зусилля обох.

Звичайно ж, важко пережити зраду. Той хто зрадив, матиме величезну кількість негативних наслідків – недовіра, зіпсована репутація, упереджене ставлення, підозрілість і т. д. Щоб це здолати треба багато часу і зусиль. Тому написано, що неможливо узяти вогонь за пазуху, щоб не обпалити при цьому одягу. Але все таки треба докласти всіх зусиль для того, щоб рятувати сім’ю.

Розлучення з невіруючим

Є місце Писання, яке віруючі можуть цитувати, щоб виправдати своє бажання розлучитися – 1Кор. 7:15,16: “Якщо ж невіруючий хоче розлучитися, нехай розлучається; брат чи сестра в таких випадках не зв’язані; до миру покликав нас Господь. Звідки ти знаєш, жінко, чи не спасеш чоловіка? Або ти, чоловіче, звідки знаєш, чи не спасеш жінки?“.

Умови для розлучення тут описані дуже ясно – невіруюча сторона в шлюбі не бажає жити із віруючою стороною. Павло тут говорить про таку ситуацію – сім’я була створена, коли чоловік і дружина були невіруючими, але потім один з них увірував, а другий тепер не бажає жити з цією людиною саме внаслідок її віри. Частіше ж у сім’ях причиною розлучення служать не гоніння за віру як такі, але гоніння за дурість. Віруючий з того подружжя, починає відвідувати величезну кількість всіляких зібрань – ранкових і вечірніх, репетицій, відвідувань, спілкувань і т. д. В одного вирує християнське життя, другий терпить наодинці. Є ще чимало причин для розбратів:

  1. Неузгоджена пожертва грошей із сімейного бюджету;
  2. Невиконання вчасно своїх домашніх і сімейних обов’язків;
  3. Цитування біблійних віршів до місця і не до місця;
  4. Багатогодинні зависання на телефоні в справах служіння і т. п.

Усе це призведе до повільного і планомірного доведення нормальних сімейних стосунків до глибокої кризи. Невіруючий з такого подружжя, замість того, щоб освячуватися від віруючого, навпаки, стає жорстоким проти Бога, проти усіх віруючих, проти церкви. Він може бачити церкву винуватою в розвалі власної сім’ї, і навіть не підозрювати про те, що церква не вчить і не заохочує такого роду поведінку в сім’ї. Наявність подібних проблем говорить про незрілість і відсутність мудрості у віруючого з подружжя.

І коли, “доведений до ручки” невіруючий приймає рішення про розлучення, то буде дуже нечесно для віруючого прийти в церкву і сказати про те, що внаслідок гонінь за Христа, доводиться погодитися на розлучення, і це відповідає Писанню, адже, це невіруюча сторона прийняла рішення про розлучення. Але ж Павло говорив про розлучення внаслідок гонінь за віру, а не внаслідок дурості. Якби віруючий був дійсно християнином, то питання про розлучення не виникло б взагалі. Це основна причина, чому так багато нарікань на різні церкви, і чому так часто використовується слово “сектантство”.

Деякі можуть чинити ще лукавіше. Вони можуть мати невіруючу другу половину, і мати проблеми в сім’ї, але не вирішувати їх, а замість цього придивитись для себе когось у церкві і тішити себе ілюзіями про те, що з цією людиною їм жилося б дуже прекрасно. При цьому вони розуміють, що за Писанням вони не мають права бути ініціаторами розлучення. Але для досягнення мети вони починають повільно дратувати невіруючого з подружжя, доводячи його до кондиції, коли він сам приймає рішення про розлучення як про неминучість. Як ви думаєте, яка буде Божа оцінка цього? Якщо бути чесними із самими собою, то в цій ситуації, хто з подружжя є справжнім провокатором розлучення? Віруюча людина! Це ніяк не може бути віднесено до гонінь за Христа. Ми повинні виконувати повністю всі свої сімейні обов’язки – перед “половинкою” (незалежно від того, віруюча вона чи ні), перед дітьми, перед батьками.

Те, про що говорив Павло, це коли віруюча людина робить усе, що вона повинна робити, а невіруюча попри все не хоче жити з віруючою. Причинами їх розбратів стають стосунки з Богом, ставлення до гріха. У такому разі, Павло говорить про те, що “брат чи сестра в таких випадках не зв’язані; до миру покликав нас Господь” (1Кор. 7:15). Але до тих пір, поки є надія, з боку віруючого має бути зроблено все, щоб зберегти сім’ю.

Практика тимчасового роздільного проживання

Є ще одна причина, яка може служити виправданою мірою для тимчасового роздільного проживання подружжя або ж навіть розлучення. Зауважте, що ця причина не є основою для створення іншого шлюбу.

Хтось із членів сім’ї може своєю поведінкою чи способом життя погрожувати здоров’ю або навіть життю інших людей у цій сім’ї. Наприклад, п’яниця-чоловік у нетверезому стані стає агресивним і постійно б’є дружину і дітей. Що робити в такому разі?

У християнській практиці існує поняття тимчасового, роздільного проживання. У ситуаціях, коли здоров’ю чи життю членів сім’ї існує реальна загроза, не треба подавати на розлучення, але і продовжувати “упокорено” терпіти і жити разом теж не можна. У такому разі людина повинна заявити, про своє бажання зберегти сім’ю, але унаслідок неприпустимості спільного проживання, через безпеку, на певний час вимушена прийняти рішення про роздільне проживання. Цілком можливо, що відчувши загрозу втрати сім’ї, винна сторона одумається і “візьметься за розум”. Але таке тимчасове розлучення не має на увазі роздільного проживання на дуже тривалий час. Тривала розлука ніколи позитивно не впливала на проблемні сім’ї. Люди можуть просто звикнути жити окремо, і потім вони можуть просто не захотіти знову жити разом. Тим більше, що останні спогади, які залишилися в них від спільного проживання тільки негативні. Потрібно йти на розмову, заявляючи про своє бажання відновити стосунки, обумовлюючи при цьому умови: “Якщо ти перестанеш… Пити, бити, усе красти і т. д”. Тому, якщо була реальна необхідність у розлуці, то це має бути:

  1. На короткий період часу.
  2. Рішення про розлучення має бути прийняте не в гніві.
  3. Протягом короткого часу мають бути зроблені спроби відновити стосунки.

Цілком невірно в такій ситуації обрати легкий шлях, прийнявши рішення про розлучення. Рішення про роздільне проживання не повинне мати під собою прихованого бажання наступного розлучення. Основним мотивом для таких дій може бути бажання захистити своє життя чи здоров’я, а так само життя і здоров’я інших членів сім’ї. Причиною такого рішення можуть бути алкогольна чи наркотична залежність, а так само психічне захворювання в період загострення і т. п.

Є чимало плачевних прикладів, коли в сім’ях відбувалися справжні трагедії, люди гинули чи отримували тяжкі каліцтва тільки через те, що віруючі бачили небезпеку, але вчасно не прийняли жодних заходів, щоб не довести до лиха. Причиною такої пасивності було неправильне розуміння біблійного упокорювання, і люди змирялися і терпіли там, де потрібно було активно діяти. Біблійне вчення про сім’ю, як втім, і вчення і про будь-яку іншу сферу нашого життя, не може бути наповнене якимись крайнощами. У житті ми можемо чути і бачити, як люди кидаються з однієї крайності в іншу – або вони терпляче “з вірою та упокорюванням”, мовчки переносять ті речі, які терпіти просто безрозсудно (побої, знущання, насильство над дітьми і тому подібне), або вони не маючи достатньо часу для ухвалення зваженого рішення, “рубають з плеча”, подаючи на розлучення, йдучи з дому чи виганяючи подруга (роблячи все це в гніві).

Висновок: Частенько люди кажуть тільки частину інформації, бо хочуть виставити себе в доброму ракурсі. У них є пояснення, чому вони згрішили чи стали жорстокими проти другого з подружжя, який згрішив. Вони піклуються про те, яка думка про них і про їх ситуацію складеться в оточення. Але якщо людина хоче бути чесною із самою собою, то їй дуже важливо не зациклюватися на своїх почуттях, щоб після консультації не було спокуси сказати: “Це мені не підходить. Це мені не подобається”. Не Слово Боже ми повинні підганяти під свої ситуації, а самих себе під Слово Боже. Важливо ніколи не забувати, що ім’я Ісус перекладається як Спаситель, Він спасає не лише наші душі, Він рятує здоров’я, сім’ї, суспільство, нації. Бог може і хоче відтворити і відновити в тому числі і найбільш запущені шлюби.

Автор: Денис Подорожний

Попередній запис

Інші випадки, при яких допустиме розлучення

Ми розглянули два випадки, про які ясно сказано в Новому Завіті: коли один з подружжя винен у подружній невірності і ... Читати далі

Наступний запис

Вгасання любові

«Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10), – але в ... Читати далі