Христові блаженства творять гармонійну цілість. Одне з одного випливає і перебуває в гармонійному зв’язку. Всі разом вони дають нам наче ключі до брам щастя. Святі Отці Церкви Григорій з Нісси, Амврозій, Августин, що залишили для нас найкращі тлумачення Христових блаженств, наголошують, що Христові блаженства – наче пов’язаний ланцюх та чарівне коло. Ми могли б коротко обмежити всі вісім блаженств і звести їх до одного знаменника: блаженні є всі ті, що у своєму думанні, бажанні й діянні віддзеркалюють дух Самого Христа, або те, що Христос називає «задля Мого імені», «ради Мене», «задля Мене». А це значить – в ім’я Христове, для Нього, з любові до Нього, наслідуючи Його.
Це значить, що ми, люди, християни, духовні особи, можемо стати блаженними, щасливими за життя й у вічності тільки тоді, коли Христос, Його вчення, Його засади і Його дух стануть ідеалом, дороговказом і провідником нашого життя. Коли ж ми не сприймаємо Христового вчення, не маємо в собі певної дороги, правди і життя, починаємо шукати своє «щастя» поза Христом і Його наукою, відхиляючись від умов правдивого щастя, яке подиктував нам Бог, – тоді нас стріне горе, про яке виразно прорікає Христос.
Апостол Лука, перечисливши Христові блаженства, додає чотири заповіджені Христом нещастя, кажучи: «Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте. Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати. Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!» (Лк. 6:24-26).
Чому ж Христос заповідає ці нещастя поруч із Своїми блаженствами? Чи тільки так, для літературного контрасту й ритму, чи може, щоб наголосити на джерелах людського нещастя і горя? Це правда, що проголошені Христом нещастя стоять в опозиції до проголошених блаженств, але все-таки вони – справжні, виголошені не тільки для стилістичної прикраси чи риторичні фрази.
«Горе ж вам, багатіям» – каже Христос. Дивна і, на перший погляд, незрозуміла це фраза, бо ж багатства самі собі не є ніяким злом чи лихом. Бути багатим – це також не зло, гріх чи лихо. Коли ж слова Христові «Горе ж вам, багатіям» візьмемо в контексті й світлі всіх Христових блаженств та всієї Нагірної проповіді й у зв’язку з усією Христовою наукою, то це «горе багатіям» не здається дивним. Бо ж Христос скеровує Своє тверде слово «горе» для тих багатих, які власне багатство поставили як мету, ідеал свого життя. Ви, багаті в цьому житті, шукаєте багатства як втіхи, щастя вашого життя, але не будете його мати! Знайдете в багатстві гірку втіху, але натомість втратите Царство Боже, знайдете скарби тут, але втратите вічне; знайдете втіху на землі, але не будете мати тієї потіхи у вічності.
«Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви» . Це знову, на перший погляд, дивне «горе». Бо ж коли людина сита, то вона почувається задоволеною, її організм осягає свою рівновагу, почувається добре, функціонує нормально.
Та Христос не говорить про якусь одноразову, принагідну ситість. І не про ситість, яку дає організмові звичайне прийняття поживи чи пиття. Христос має тут на думці тих, що мету і весь сенс свого життя мають у тому, щоб насичуватися, і то не тільки поживою, напитками, а й усякого роду приємностями цього життя. Але й приємність не є зла сама по собі. Навпаки, вона є добра, і Сам Бог створив людину відчувати приємність і шукати її в різних формах. Та коли людина вважає найвищою метою свого життя насичувати своє тіло всякими можливими приємностями, часом без огляду на закон природи, на добро чи шкоду спільноти, а головно, коли це робить проти закону й голосу свого сумління, то такі «приємності» принесуть людині горе, розчарують її, переситять, затрують. Тому й каже Христос: «Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви». Це означає, коли людина за всяку ціну хоче наповнити себе земним щастям сьогодні без огляду на завтра, а то й на вічність, – то прийде час, коли вона зголодніє, бо її тілесна ситість у голод душі обернеться.
Слова Христові про «горе ситим» справджуються вже тепер. Статистика нашого часу вказує, що найбільше розчарування в житті, найбільше особистих та родинних трагедій, найбільше самогубств є в тих державах, середовищах, родинах і серед таких людей, де вся земна активність зводиться до того, щоб «насичувати себе» понад міру. Погляньмо на статистику, хоч би на кількість самогубств у заможній Швеції, і переконаємось у цьому.
«Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати». З досвіду життя знаємо, що часто людський сміх ховає в собі болюче нещастя та буває лиш маскою людського горя. Світовий сміх, що його Христос тут має на думці, швидко вибухає, але й швидко вгасає, вмирає, бо його причина й джерело короткотривалі й переминаючі.
Навпаки, радість праведного чоловіка випливає з самого джерела всякого щастя – Бога. Сміх та усміх праведних не згасає на їхніх устах. Це сталий вічний сміх, бо родиться з чистого сумління, незаплямованого гріхом. Це радість і сміх, який постає в душі, де перебуває Бог зі Своїм справжнім щастям, миром і вдоволенням. Це сміх, який є правдивою радістю.
«Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!».
Це горе є протиставленням до останнього Христового блаженства переслідуваних за правду. Тут Христос хоче сказати, що відсутність терпіння, постійні успіхи людини в житті, слава, шана в людей – все те ще ніяк не дає людині запевнення щастя. Навпаки, це ознака людей, що не вміють стати в обороні потоптаного, зневаженого Божого права й Самого Бога. Такі люди роблять все, морально добре чи зле, щоб не втратити ласки в людей, і нічого такого не зроблять, чим могли б викликати зневагу людей до себе. Такими були, як сказав був Христос, «фальшиві пророки», тобто фальшиві проповідники, що мали славу між людьми. Вони одержали свою нагороду від похвал тих, що їх слухали. На цій марній і короткотривалій земній похвалі скінчилася їхня нагорода і слава та пам’ять про них загинула. А правдиві Пророки-проповідники, що за Боже слово терпіли переслідування і віддали своє життя, живуть у безсмертній славі перед людьми і перед Богом.
Христові блаженства творять чудовий синтез, систему людського щастя: щастя особистого, щастя соціального, щастя метафізичного.
Щастя особисте засноване на таких чинниках, що кожній людині дають найбільше задоволення з життя. А які ж Христові блаженства запевняють нам таке особисте щастя? Ось вони: блаженні вбогі духом, блаженні засмучені, блаженні чисті серцем.
Перша вимога особистого щастя – це убогість Духа, ніколи не прив’язуватися до матеріяльних дібр, до маєтків. Бо не в надмірі того, що маємо, криється наше щастя, а в мірі того, що ми вдоволені з усього, що найконечніше для життя.
Друга вимога особистого щастя – це плач, але плач святий, туга за втраченою ласкою Божою, плач над зневаженою любов’ю Бога в ім’я щастя потойбічного і вічного.
Третя вимога – це чистота серця. Ось вона – несхитна основа щастя кожної людини, бо пов’язує її життя з Богом, джерелом людського вдовілля.
Щастя соціальне запевнив людям Христос через блаженства лагідних, миротворців та милостивих. Це люди, які вміють опановувати свій гнів, які несуть свій внутрішній мир іншим – роз’єднаним, розсвареним і розбитим людським серцям. Це люди, яким болить недоля ближнього, й вони своїм милосердям помагають їм нести їхні тягарі. Такі люди знаходять щастя суспільне, бо вирвали своє серце з обіймів самолюбства і наставили його на загальне, спільне, вселюдське добро.
Щастя метафізичне, тобто потойбічне, у Бозі знаходять ті, що в центр свого життя поставили Бога, Його правду, справедливість, закон. Вони найперше всім своїм життям «прагнуть і голодують» за Божою правдою, живуть Богом, є відблиском Божої досконалості, доброти і праведності. А відтак ті ж самі люди вміють потерпіти за Бога, за Його правду навіть найтяжчі переслідування.
Такі Христові блаженства, такі Христові дороги до правдивого земного і вічного людського щастя. Такими вони були від самого початку сотворення людини. Але тому, що люди забули про ці дороги і стали шукати свого щастя на свій лад та заблукали на манівцях, то сам Христос – Божа Правда – прийшов нас навчити і показати нам правдивий шлях до щастя.
Дав би Бог, щоб ці Христові слова не прогомоніли для нас, як голос «того, хто кличе в пустині», а стали основою нашого і земного, і вічного щастя. Амінь.
