Воскресіння мертвих у Старому Завіті

Воскресіння сина Сарептської вдови, Павло Плешанов

Старозавітна ідея воскресіння мертвих базується на тому, що єдиним володарем життя і смерті являється Бог. Він “умертвляє і оживляє, спускає до пекла і возводить” (1 Цар 2:6); Він “звільняє від тління життя” (Пс. 102:4). Завдяки Ньому людина може уникнути пекла і тління (Пс. 15:10). Навколишній світ також знаходиться в Його владі. Міфи про богів, які вмирають і воскресають, які культи Древнього Сходу створювали на підставі спостережень за весняним відродженням життя, були чужі ізраїльському народу. Для нього відродження природи, що відбувається навесні, чи загальне воскресіння мертвих, звершуються під впливом животворчого Духа Божого. Ягве може повернути до життя цілий народ, який усвідомив свою невірність Богові, що призвела його до духовного занепаду (Ос. 6:1-2), що якраз і відбулося після вавилонського полону, коли полонений Ізраїль повертається до життя, подібно до висохлих кісток, воскреслих за словом Господнім (Єз. 37:1-14). Володар життя здійме з праху Єрусалим (Іс. 52:1-2), оживить “мерців”, яких “вивергне” земля, воскресить “мертві тіла” (Іс. 26:19-20). Ці образи, звернені передусім до історії ізраїльського народу, у той же час мають і перспективу в майбутньому. У них виражена абсолютна упевненість у перемозі над смертю, “останнім ворогом” людства (1Кор. 15:26): “Від влади пекла Я відкуплю їх, від смерти визволю їх. Смерте! де твоє жало? пекло! де твоя перемога?” (Ос 13:14).

Разом з пророцтвами про воскресіння мертвих, що мають на увазі увесь народ Божий, старозавітне одкровення містить пророцтва і про індивідуальне воскресіння. У зв’язку з цим особливий інтерес являє біблійне оповідання про “отрока Ягве”, в якому старозавітне передання убачало образ праведника, який незаслужено страждав, подібно до Іова, помер і був похований, проте згодом повернувся до життя і “за злочинців зробився заступником” (Іс. 53). Цей образ мав просвітнє значення. З його допомогою народ Божий поступово приходив до ідеї жертовних страждань, які могли носити спокутний характер. У новозавітному переданні “отрок Ягве” завжди асоціюється з Месією, стражданню, смерті і поверненню до життя Якого приділяється велика увага в Книзі пророка Ісаї.

Хоробрість матері, Гюстав Доре

Пророк Даниїл сповіщає не лише про пробудження від сну смерті, але і про подяку праведникам і грішникам. “І багато з тих, що сплять у поросі землі, – описує він своє одкровення, – пробудяться, одні для життя вічного, інші на вічну наругу і посоромлення” (Дан. 12:2). Мучеництво, породжене гонінням з боку царя Антиоха ІV Єпіфана, виявляє, що віра у Воскресіння мертвих живе в середовищі простого народу. 7 братів разом зі своєю матір’ю мужньо йдуть на смерть за “батьківські закони”, маючи непохитну упевненість у тому, що “Цар миру воскресить нас, які померли за Його закони, для життя вічного” (2Макк. 7:9). Для мучителів же “не буде воскресіння до життя” (2 Макк. 7:14), тобто не воскресіння взагалі, а “воскресіння життя“, замість якого на них чекає “воскресіння суду” (Ін 5:29). На думку деяких біблійних коментаторів (блаж. Ієронім Стридонський, свт. Єпіфаній Кіпрський), віру у Воскресіння мертвих виражає праведний Іов (19:25-27), проте святитель Іоанн Златоуст виражає іншу думку.

У прихованому виді ідея воскресіння мертвих міститься і в інших місцях старозавітного Писання. На це вказував Ісус Христос, викриваючи саддукеїв: “А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих” (Мф. 22:31-32; Мк. 12:26-27); ап. Павло, який відмічав силу віри Авраамової: “Вірою Авраам, будучи випробуваним, приніс у жертву Ісаака… бо він думав, що Бог має силу і з мертвих воскресити, тому і одержав його як передвістя.” (Євр. 11:17,19); ап. Петро, який угледів у Пс. 15:10 вказівку на воскресіння Ісуса Христа (Діян. 2:27-31).

Також деякі біблійні коментатори знаходять у Старому Завіті прообрази майбутнього воскресіння мертвих: у порятунку Ноя в ковчезі (Бут. 7), у позбавленні ізраїльтян від переслідування фараона під час переходу через Червоне море (Вих.14), у порятунку пророка Іони від кита, в утробі якого пророк пробув “три дні і три ночі” (Іони 2:1-11), у дивному позбавленні 3 юдейських юнаків, кинутих Навуходоносором “у піч, розжарену вогнем” (Дан. 3), в узятті пророка Іллі на небо (4 Цар. 2:11) та ін.

Разом з ідеєю загального Воскресіння мертвих і його прообразами в старозавітному одкровенні описуються випадки індивідуального воскресіння померлих: пророком Іллею сина вдови із Сарепти (3 Цар. 17:17-24), пророком Єлисеєм сина Сонамитянки (4 Цар. 4:32-37) і мерця, тіло якого при несподіваному наближенні ворожих моавитян було кинуте тими, хто хоронив його у печеру, де був похований пророк Єлисей (4 Цар. 13:20-21).

Автор: М. С. Іванов

Попередній запис

Бесіда про всезагальне воскресіння мертвих

Видіння пророка Єзекиїля Істина всезагального воскресіння мертвих ясно і чітко розкрита у Святому Письмі. Вона виходить ... Читати далі

Наступний запис

Воскресіння мертвих - частина 1

Воскресіння дочки Іаїра, Василь Полєнов Воскреснути - означає ожити або повстати з мертвих. У Біблії описуються ... Читати далі