Що Він змінив – частина 3

Образ Божий. Джордж Батгрік (у минулому священик у Гарварді) згадує, що студенти часто приходили в його кабінет, усаджувалися в крісло і заявляли: «Я не вірю в Бога». На це Батгрік відповідав так: «Влаштовуйтеся зручніше і розповідайте, в якого бога ви не вірите. Може, я і сам у такого не вірю». Потім він говорив про Ісуса, Який виправив наші уявлення про Бога.

Богословські праці часто говорять про Бога за допомогою частки «не»: Бог невидимий, незбагненний. Ну а якщо без «не», який Він? Християни вважають, що на це найважливіше питання відповідь дає Ісус. Апостол Павло сміливо називав Ісуса «образ Бога невидимого» (Кол. 1:15). Ісус був точною копією Бога: «Бо благоугодно було Отцю, щоб у Ньому була вся повнота» (Кол. 1:19).

Одним словом, Бог подібний до Христа. Ісус являє Бога в плоті, Якого ми можемо прийняти чи відкинути, любити чи ігнорувати. Це видима зменшена модель, і в ній ми ясніше розрізняємо Божі риси.

Маю визнати, що Ісус спростував багато моїх уявлень про Бога, занадто приблизних і нелегкозрозумілих. Чому я християнин? Іноді я ставлю собі це питання. Відверто кажучи, причин тому дві 1) я не бачу привабливої альтернативи. 2) Ісус. Сяючий, неприборкний, м’який, творчий, неоднозначний, неймовірно упокорений, – таким Він з’являється перед нами. Я хочу, щоб мій Бог був таким.

Мартін Лютер закликав своїх учнів тікати від Бога таємничого до Ісуса, і тепер я знаю чому. Якщо я крізь збільшувальне скло дивлюся на картину, зображення в центрі лупи здається живим і ясним, але чим далі від центру, тим більше воно розпливається. Ісус для мене знаходиться у фокусі. Коли я міркую про складні проблеми: страждання, протистояння промислу Божому і вільну волю – думки втрачають чіткість. Але, варто мені поглянути на Ісуса, на те, як Він ставився до струджених, згадати Його заклики до невпинної діяльності, і ясність повертається. У хвилини духовних лінощів я ставлю собі питання на кшталт: «А навіщо взагалі молитися, адже Бог і так усе знає?». Ісус нічого не говорив із цього приводу: Він молився, значить, і ми повинні.

Працюючи над «Біблією для студентів», я на кілька років занурився в Старий Завіт. Практично нічого не читаючи, окрім Старого Завіту, я поступово почав дивитися на світ як ортодоксальний єврей. Глибока прірва відділяє людину від старозавітного Бога. Бог великий, всемогутній, незбагненний, зустріч з ним небезпечна для людини. Поклоняючись Йому, слід дотримувати чіткі інструкції, дані, наприклад, у книзі Левит, які нагадують мені інструкції по роботі з радіоактивними речовинами. Для жертвопринесення використовувати лише ягнят, що не мають вади. Не торкатися до ковчегу Заповіту. Ніколи не входити у Святе Святих. Робити це може лише первосвященик один раз на рік. Цього дня, Йом Киппур, потрібно обв’язати йому кісточку мотузком, прив’язати дзвіночка, щоб, якщо він припуститься помилки і помре усередині, його тіло можна було витягнути.

От у такому середовищі виросли Ісусові учні, ніколи не вимовляючи імені Божого, виконуючи складні обряди очищення, дотримуючи всі вимоги закону Мойсеєвого. Як і в багатьох релігіях того часу, само собою розумілося, що богослужіння включало жертву, щось або хтось мало загинути. Їх Бог забороняв людські жертвопринесення, так що у свята Єрусалим наповнювався беканням і криками тисяч тварин, яких несли на вівтар. Шум, запах жертв служили яскравим нагадуванням про те, що між Богом і людиною – прірва.

Я так довго працював із Старим Завітом, що, коли одного разу відкрив книгу Діяння, здивувався контрасту. Віруючі, у більшості своїй доброчесні євреї, тепер збиралися в звичайних будинках, співали гімни, а до Бога зверталися просто «Авва». Де страх, де суворі правила, які вимагаються від всякого, хто приступає до великого таїнства? Жертовної тварини не видно: смерті не місце на богослужінні, про неї згадують лише тоді, коли з благоговінням переломлюють хліб і п’ють вино, роздумуючи про єдину вічну жертву, яку приніс Ісус.

Ісус повністю змінив наше бачення Бога. Він зробив Його ближче. Юдеям, які знали недоступного далекого Бога, Ісус розповів, що Бог піклується про траву польову, дає корм птахам, жодній волосині не дозволить впасти з людської голови. Юдеїв, які не сміли вимовити імені Божого, Ісус навчив неймовірно простому зверненню – Авва. Арамейською це означає «тато». Це одне з перших слів, які вимовляє дитина. До Ісуса нікому і на думку не спадало так назвати Ягве, Всемогутнього Господа. Після Ісуса це звернення стало звичним навіть у грецьких громадах. За Ісусовим прикладом вони запозичували це іноземне слово, щоб виразити свою близькість з Отцем.

Коли Ісус помирав на хресті, сталася ще одна подія, що стала для молодої церкви знаком нових стосунків з Богом. Ісус випустив останній подих, – пише Марк, – і «завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу» (Мк. 15:38). Ця масивна завіса відділяла Святе Святих, де перебував Господь. Автор Послання до Євреїв пізніше скаже: розірвана завіса показує, що принесла нам смерть Ісуса. Не потрібно більше жертв. І первосвященикові не потрібно більше тремтіти, входячи у святилище.

Ми, сьогоднішні християни, настільки звикли до цієї близькості, що вважаємо її звичайним явищем. Ми співаємо гімни, звертаємося до Господа у вільній формі. Поняття «жертва» здається нам чимось примітивним. Занадто легко ми забуваємо, що вартувало Ісусові завоювати для всіх нас – звичайних людей, а не тільки священиків, – права безпосередньо спілкуватися з Богом. Господь для нас Авва, люблячий Отець тільки завдяки Христу.

* * *

Який любить. Дай мені волю, і я б уявив собі Бога зовсім інакше. Мій Бог був би нерухомим, незмінним. Він не приходить і не йде. Мій Бог Своєю владою тримав би усе під контролем, рішуче пригнічуючи будь-яке інакомислення. Як розповідав хлопчик-мусульманин психіатрові Роберту Коулзу: «Аллах усім показав би, що Бог великий, страшенно великий… Він би усіх змусив у себе повірити, а якщо хто відмовиться, той помре. От що сталося б, якщо б Аллах прийшов на землю».

Проте Ісус змушує мене відмовитися від подібних уявлень про Бога. (Може, це і було Його головним завданням?) Ісус показав нам Бога, Який йде назустріч людям, Бога, Який залишає за нами свободу, навіть якщо Його Синові це вартує життя, Бога уразливого. І передусім Ісус показує нам Бога, Який є любов.

Хіба можемо ми самі по собі уявити Бога, Який любить нас і хоче нашої любові? Людина, вихована в християнських традиціях, можливо, не відчуває, наскільки це дивно. Проте, інші релігії зазвичай не називають любов’ю стосунки між людиною і Богом. Коран жодного разу не згадує слово «любов» у зв’язку з Богом. Аристотель прямо казав: «Дивно було б почути від когось, що він любить Зевса», або що Зевс любить людину, якщо вже на те пішло. Біблія стверджує зворотне: «Бог є любов» (1 Ін. 4:8) і говорить, що любов – головна причина, чому Ісус прийшов на землю: «Любов Божа до нас відкрилась у тому, що Бог послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми жили через Нього» (1 Ін. 4:9).

Божа любов в Ісусових притчах виглядає майже безрозсудною. В розділі 15 Євангелія від Луки жінка всю ніч шукає втрачену драхму, і пастух бродить у темряві, розшукуючи вівцю, що заблукала. Обидві ці притчі закінчуються сценою великої радості, коли втрачене знайдене. Небеса тріумфують: ще один грішник повернувся додому. Кульмінацією звучить остання притча, історія блудного сина, який відкинув любов свого батька і розтратив увесь спадок у далекій країні.

Повернення блудного сина, Рембрандт ван Рейн

Священик Генрі Нувен довгі години провів в Ермітажі, роздумуючи перед великим творінням Рембрандта «Повернення блудного сина». Він роздивлявся картину, і притча з’являлася йому в новому світлі: заради нашого спасіння Сам Ісус у чомусь уподібнився блудному синові. «Він покинув дім Свого Небесного Отця, прийшов у чужу країну, залишив там усе, що мав, і через хрест повернувся в Отчій дім. Усе це Він зробив через послух. Отець послав Його, щоб привести додому всіх дітей Божих, які заблукали… Ісус віддав усе, що Отець довірив Йому, щоб я став, як Він, і разом з Ним повернувся в Отчій дім».

По суті, Біблія з 3 розділу книги Буття і до 22 розділу книги Одкровення оповідає про Бога, Який усіма силами намагається повернути Свою сім’ю. І рішучий крок до примирення Він зробив, пославши на землю Свого Сина. Біблія, подібно до притчі про блудного сина, закінчується тріумфуванням, сім’я знову возз’єдналася.

От як Євангеліє міркує про широту Божої любові, покликаної врятувати світ.

  • У тому любов, що не ми полюбили Бога, а Він полюбив нас і послав Сина Свого на очищення від гріхів наших (1 Ін. 4:10).
  • Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13).
  • Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного… (Ін. 3:16).

Пам’ятаю, одного разу я всю ніч просидів у залі очікування аеропорту О’Хара: мій рейс затримувався на п’ять годин. Поряд зі мною опинилася мудра жінка, яка летіла на ту ж конференцію, що і я. Довге очікування і пізній час наводили смуток. Ми згадували дитячі образи, обговорювали, що не подобається нам у церкві, говорили про віру. У ту пору я працював над книгою «Розчарування в Богу». Людський біль і прикрощі, сумніви і молитви, що залишилися без відповіді, давили на мене.

Моя попутниця довго мовчки слухала і несподівано поставила питання, яке я досі не можу забути: «Філіпе, а чому ви просто не дозволите Господу любити вас? Я думаю, це дуже важливо».

Я раптом зрозумів, що вона вказала мені на істотний пропуск у моєму духовному житті. Я був занурений у питання віри, проте головне упустив. Історія Ісуса – це історія свята, історія любові. Так, у ній є страждання і розчарування, як для Бога, так і для нас. Проте Ісус несе обіцянку, що Бог готовий йти в будь-яку далечінь, щоб повернути нас. Якимсь чином Ісус зробив нас гідними Божої любові.

Романіст і літературний критик Рейнольдс Прайс так каже про це: «Він вимовив з усією ясністю фразу, яку людство жадало почути: «Творець усього сущого любить тебе, ти Йому потрібен…».

Попередній запис

Що Він змінив - частина 2

Боголюдина. Я іноді думаю, що було б простіше, якби Господь просто дав нам основні поняття, а ми б їх обдумали, ... Читати далі

Наступний запис

Що Він змінив - частина 4

Блез Паскаль (1623 - 1662) Образ людства. Коли в кімнату вносять світло, вікно стає дзеркалом, в ... Читати далі