Що Він змінив – частина 4

Блез Паскаль (1623 – 1662)

Образ людства. Коли в кімнату вносять світло, вікно стає дзеркалом, в якому відбивається кімната. Ісус – не лише вікно до Господа, але і наше віддзеркалення, образ, який Господь уявляв Собі, коли створював нещасну, голу, роздвоєну істоту, – людину. Врешті-решт люди створені за образом і подобою Божими; Ісус показав, яким цей образ має бути.

«Втілення показує всю убогість людську, адже, щоб здолати її, знадобився найсильніший засіб», – сказав Паскаль. Ісус безжально вказав на людські хиби. Ми вибачаємо себе, кажучи: «Ми лише люди». Чоловік пиячить, жінка зраджує чоловіку, дитина мучить тварин, народ йде війною на сусідів – ми лише люди. Ісус поклав край подібним розмовам. Він показав, якими мають бути люди. Він показав, якими нас задумав Господь і як низько ми пали.

«Це – Чоловік!» – вигукнув Пілат (Ін. 19:5). Це найкращий з людей, і дивіться, що з Ним стало! Ісус назавжди викрив заздрість, жадання влади, жорстокість, якою, немов вірусом, заражена вся планета. Як не дивно, це і було метою Втілення. Ісус знав, на що йде; Його смерть була зумовлена із самого початку. Він прийшов укласти неймовірно абсурдну угоду. Як сказано в посланнях:

Він, будучи багатим, став убогим заради вас, щоб ви збагатилися Його убогістю (2 Кор. 8:9).

Він, будучи образом Божим… принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік (Флп. 2:6-7).

Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив жертвою за гріх, щоб ми в Ньому стали праведними перед Богом (2 Кор. 5:21).

А Христос помер за всіх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого (2Кор. 5:15).

Це – Чоловік!, Антоніо Чізері

Міняючи багатство на бідність, божественний образ на рабство, Свою досконалість на людську гріховність, Свою смерть на наше життя – у такій угоді Він, здається, нічого не отримує натомість. Але в іншому місці в посланнях ми знаходимо загадкові слова про те, що Втілення для Бога було так само важливе, як для людини. Дійсно, страждання, яке Він зазнав на землі, стало для Бога «корисним досвідом». Подібні слова звучать єрессю, але я просто розвиваю думку з Послання до Євреїв 5:8: «Хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху». Є там і слова про те, що Спаситель наш став досконалим через страждання. Коментатори часто уникають говорити про це, адже ці слова йдуть врозріз з традиційним уявленням про незмінного Бога. Мені здається, вони свідчать про ті «зміни», які мали статися з Богом, щоб примирення з людьми стало можливим.

Утілившись на землі, Бог на досвіді відчув, що означає бути людиною. За тридцять три роки, проведених на землі, Син Божий дізнався, що таке убогість і сімейні сварки, був ізгоєм, познайомився з образами і зрадою. Він пізнав і страждання. Він дізнався, що відчуваєш, коли кривдник б’є тебе по щоці, коли бич опускається на твою спину, коли цвяхи входять у твою плоть, розриваючи м’язи і сухожилля. На землі Син Божий пізнав усе це.

Бог не міг просто сказати про пропащий світ: «Ну і нехай. Неважливо». Синові Божому припало Самому зустрітися із злом, ще ніколи досконалий Бог не зустрічався із злом. Йому довелося взяти на Себе наші гріхи, щоб простити гріх. Йому довелося померти, щоб перемогти смерть. Йому довелося стати людиною і навчитися співчувати людям. У Посланні до Євреїв сказано, що Ісус став нам заступником і співчуває нам. Був тільки один спосіб навчитися співчуттю. Завдяки Втіленню, виходить з Послання до Євреїв, Бог по-новому чує наші молитви, адже Він жив на землі і Сам молився, подібно до слабких і уразливих людей[1].

Перед самою смертю Ісус просив Батька: «Отче! Прости їм – усім їм, і римським солдатам, і первосвященикам, і учням, які сховалися в пітьмі, і вам, і мені, які так часто відкидали Його, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34). Лише ставши людиною, Син Божий міг казати: «Не знають, що чинять». Він жив серед нас. Він знав.

* * *

Поранений цілитель. Під час подорожей світом я зауважив, як сильно різняться символи основних світових релігій. Я побував в Індії, де співіснують чотири релігії, і, гуляючи величезним Бомбеєм, відвідав храми всіх чотирьох.

Індуїстські храми були всюди. Я зустрічав навіть пересувні храми на возах, на кшталт тих, що використовують вуличні торговці. Храми рясніли різьбленими, яскраво розфарбованими зображеннями богів і богинь великого індуїстського пантеону. У мусульманській мечеті в центрі міста, навпаки, не було жодного зображення. Високий шпиль мінарету прагнув до неба, до єдиного бога, Аллаха, зображувати якого людині не під силу. Дивлячись на індуїстський і мусульманський храми, що стоять пліч-о-пліч, я почав розуміти, чому ці релігії не можуть зрозуміти одна одну.

Зайшов я того дня і до буддистів. Після шумної вуличної штовханини там дивував спокій. Уклінні ченці в одязі кольору шафрану молилися в напівтемряві кімнати, наповненої пахощами. Основне місце в приміщенні займала позолочена статуя Будди. Його таємнича посмішка немов підтверджувала вірування буддистів в те, що ключ до щастя – у розвитку внутрішньої сили, яка допомагає долати страждання.

А потім я наткнувся на християнську церкву – протестантську, з тих, що також відкидають зображення. Вона була дуже схожа на мечеть за одним виключенням: високий різьблений хрест вінчав шпиль.

У чужій країні, відірваний від звичної культури, я поглянув на хрест іншими очима, і несподівано він здався мені дивним. Що змусило християн звернутися до цього знаряддя тортур як до символу віри? Здавалося б, щосили потрібно прагнути знищити всяке нагадування про ту жахливу несправедливість. Ми могли б зосередити усю увагу на Воскресінні, а про хрест згадувати в дужках. До чого робити з нього центральний елемент віри?

Звичайно, Сам Ісус повелів нам згадувати про Його смерть, коли ми збираємося славити Його. Він не сказав: «Це творіть на мій спогад» про Вербну неділю чи про Пасху. Абсолютно очевидно, Він не хотів, щоб ми забували про те, що сталося на Голгофі. І християни не забули.

Стоячи на вулиці Бомбея серед пішоходів, велосипедистів, худоби, я зрозумів, чому хрест так багато означає для християн, чому він так багато означає для мене. Хрест утілює для нас глибокі істини, які без нього не мають сенсу. Хрест дає надію, коли надії немає.

Апостол Павло почув від Бога: «Сила Моя виявляється в немочі» (2Кор. 12:9), і дійшов висновку: «коли я немічний, тоді сильний» (2 Кор. 12:10). «Тому, – додав він, – я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях, в утисках…». Павло говорить про таїнство, яке заходить далі за буддистський спосіб примирятися із стражданням і труднощами. Павло говорить не про покірність, а про преображення. Те, від чого нам погано, те, що знищує надію, Бог перетворює на Своє знаряддя. Хочете доказів – погляньте на хрест.

Хотів би я, щоб хтось, хто має талант Данте або Мільтона, описав би, що відбувалося в пеклі того дня, коли помер Ісус. Без сумніву, пекло торжествувало. Змій з книги Буття встромив зуби в п’яту Господню, дракон з книги Одкровення пожер немовляти. Син Божий, відправлений на землю, щоб спасти людей, висів на хресті. От це перемога!

Але пекло торжествувало недовго. Уся історія обернулася несподівано: задумане Сатаною зло Бог обернув у добро. Хресна смерть Ісуса перекинула міст через прірву, що відділяла досконалого Бога від зіпсованої людини. У день, який ми звемо Великою п’ятницею, Бог здолав гріх, пересилив смерть, переміг Сатану і повернув Своїх дітей. Господь перетворив найстрашнішу подію в історії, перетворивши її на найбільшу перемогу. Недивно, що символ цієї перемоги живе у віках. Недивно, що Ісус повелів не забувати про це.

Завдяки хресту в мене є надія. Ісая каже, що ми зцілилися ранами Раба Господнього, а не Його чудесами. Якщо вже Господь таку поразку зумів перетворити на перемогу, таку велику слабкість зумів перетворити в силу, що для Нього мої помилки і страждання?

Ніщо, навіть вбивство Його Єдинородного Сина, не в силах покласти край стосункам між Богом і людьми. Завдяки алхімії спокутування найпотворніший злочин отримав цілющу силу.

Смертельно поранений цілитель повернувся на Пасху, у день, який дає нам інший погляд на всю історію, погляд з вічності, коли всі наші рани, усі розчарування, усі страждання з’являться в новому світлі. Віра починається там, де вона, здається, повинна закінчитися. Хрест і порожня гробниця дають нам обіцянку: надія дарована світу, кожному з нас, хто живе в цьому світі.

Німецький богослов Юрген Молтман в одній фразі виражає зв’язок між Великою п’ятницею і Пасхою. Цей короткий опис усієї людської історії: минулого, сьогодення і майбутнього: «Бог плаче разом з нами, щоб одного разу ми могли сміятися разом з Ним».

* * *

Письменник і проповідник Тоні Камполо переказує хвилюючу проповідь почуту від літнього чорношкірого пастора в церкві у Філадельфії. Проповідь називалася «Сьогодні п’ятниця, але скоро Неділя». Почувши цю назву, ви вже розумієте, про що ця проповідь. Камполо говорить все голосніше і все швидше. Він порівнює, яким був світ у п’ятницю, коли сили зла святкували перемогу над силами добра, коли всі друзі і учні повтікали, коли Син Божий помер на хресті, і яким він став у Пасхальну неділю. Учні, які пережили п’ятницю і суботу, ніколи більше не сумнівалися в Господі. Вони зрозуміли: Бог може здаватися відсутнім і бути зовсім близько, Він може здаватися слабким і бути сильним, Він може здаватися мертвим і ожити. Вони зрозуміли, що не можна думати, що Бога немає.

Та все ж у своїй проповіді Камполо пропустив один день. У двох інших днів у церковному календарі є назви – Страсна п’ятниця і Пасхальна неділя. Але, якщо розібратися, усі ми живемо в суботу, день, в якого немає імені. Те, що учні пережили в зменшеному масштабі – триденна скорбота за померлою на хресті Людиною, – ми переживаємо зараз у вселенському масштабі. Людська історія відбувається між обіцянкою і виконанням цієї обіцянки. Чи може Бог зробити щось гідне, красиве і добре з цим світом, в якому існують Боснія і Руанда, бідні квартали і переповнені в’язниці навіть у найбагатших країнах? Сьогодні субота, а чи буде неділя?

Ми називаємо Страсну п’ятницю Великою тільки через те, що за нею сталася пасхальна неділя, яка дала ключ до найбільшої загадки Всесвіту. Пасха розколола світ, який мчав прямо до розпаду і руйнування. Бог обіцяв, що одного разу Він зробить Пасхальне диво в космічному масштабі.

Нам слід пам’ятати, що в цій вселенській драмі ми живемо в суботу, проміжний день без імені. Бабуся однієї моєї знайомої похована під 150-річним дубом на кладовищі Єпископальної церкви в Луїзіані. На своєму надгробному камені вона розпорядилася вибити лише одно слово: «Чекаю».


[1] Як сказав мені один лікар, який працює в хосписі: «Коли мої пацієнти моляться, вони говорять з Тим, Хто Сам помер».

Попередній запис

Що Він змінив - частина 3

Образ Божий. Джордж Батгрік (у минулому священик у Гарварді) згадує, що студенти часто приходили в його кабінет, усаджувалися в крісло ... Читати далі