Громадяни двох світів

У цій книзі я роздумую про внутрішні процеси, що відбуваються в людині, яка вступає в спілкування з іншим світом. «Життя ж наше – на небесах», – стверджує апостол Павло, протиставляючи вірних тим, які «думають тільки про земне» (Фил. 3:19,20). Так, наше громадянство – на небесах, але ми також маємо тіла зі шкіри, кісток і м’язів, що мешкають на матеріальній планеті.

За часів занепаду Римської імперії, близько 1600 років тому, блаженний Августин написав книгу, узявши за основу один з образів Послання до Євреїв: Авраам чекав «міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець» (Євр. 11:10). У вірних, за словами Августина, подвійне громадянство: вони належать граду (місту) Божому і граду людському. На землі ми лише прибульці, мандрівники – стан, добре знайомий Августину за його власними мандрами, – і мають бути уважними, щоб прихильність світу тутешньому не конфліктувала в нас з вірністю світу іншому. Книга Августина «Про Град Божий» була покликана захистити християн від звинувачень у тому, що їх нехтування про міста земні дозволило варварам розграбувати Рим.

Інші теж сумнівалися в тому, що християнам слід піклуватися про земний світ. У п’єсі Ібсена «Цесар і Галілеянин» імператор Юліан говорить про християнських мучеників: «Чи не виходить, Максиме, що (ці) люди живуть для того, щоб померти? У цьому позначається дух Галілеянина. Якщо правдива розповідь, що Отець Його створив світ, то Син зневажає творіння Отця».

Донині деякі уряди інкримінують християнам нелояльність; захисники довкілля звинувачують християн у байдужості до екології, а соціальні активісти кажуть, що християни «так піднесені розумом, що на землі від них жодного толку».

Що ж виходить, Отець наділяє людей благами світу цього, а християни, чекаючи благ потойбічних, Його дарами нехтують? Наскільки я знаю церковну історію, цей докір справедливий далеко не завжди. Франциск Ассизький радів усьому земному творінню. Мати Тереза допомагала знедоленим. Дитріх Бонхеффер і архієпископ Оскар Ромеро для порятунку інших ризикували життям. Франк Лаубах, що постійно «практикував» присутність Божу, навчив читати і писати безліч людей. Дороті Дей носила манхеттенським бездомним каву, домашній суп, а разом з їжею несла їм і свою філософію. Я абсолютно згоден з Л’юїсом, який писав: «Постійні роздуми про вічність – не втеча від дійсності. Читаючи історію, ви бачите, що саме християни найбільше допомогли покращити цей, тутешній світ, найбільше думали про світ прийдешній».

Йдіть туди, де найбільше страждань, і переконайтеся, що на передовій лінії фронту всюди б’ються християни: вони створюють банки для мікрокредитування, викладають у школах, доглядають за хворими в лікарнях, риють колодязі і приймають біженців. Ті, що сподіваються на світ інший, доводять свою віру у світі цьому. Вони намагаються жити так, щоб думки про небесне не заважали їм думати про земні завдання, і щоб земні завдання не затуляли від них небеса. Іншими словами, вони громадяни двох світів. Вони допомагають збутися молитві про виконання Божої волі «як на небі, так і на землі» (Мт. 6:10).

Так, Біблія зображує цей світ як тимчасову обитель – але обитель, якій буде повернений її первинний задум. Ісус не каже: «Царство Моє не від світу цього, так що не метушіться, сидіть і чекайте кінця світу». Каже Він, по суті, наступне: «Царство Моє не від світу цього, тому не розслабляйтеся, а виконуйте дві найбільші заповіді: любіть Бога і любіть ближнього як самих себе. Тим самим ви сприятимете приходу Царства».

Не можна забувати ні про вічність, ні про скороминуще. Буваючи за кордоном, я ношу годинник з двома циферблатами: він показує час у зоні мого перебування, але і час у моєму рідному Колорадо. Анна Лі, засновниця общини шекерів, казала: «Роби свою справу так, немов проживеш ще тисячу років, але і так, немов знаєш, що помреш завтра». Іншими словами, потрібно пам’ятати не просто про два світи, але про два виміри часу. Жити для Бога треба тут і зараз. Але треба жити і в майбутньому, збираючи вічні скарби на небесах – збираючи, знову-таки, добрим життям тут і зараз.

Коли я так чиню, я відчуваю усередині себе дивну трансформацію. Пам’ять про невидимий світ невловимим чином перетворює мене, допомагає служити Царству Небесному навіть тут, на землі. Змінюється ракурс: я дивлюся на нашу планету як на улюблене Боже творіння. Адже для Бога немає двох світів, а є тільки один, який наповнений Його присутністю.

Святий Ігнатій Лойола поєднував обидва виміри воєдино: «Людина створена для того, щоб хвалити Господа Бога свого, шанувати Його і служити Йому, і через те врятувати свою душу. Все ж решта, що набуває на землі, створено заради людини, для того, щоб допомогти їй досягти мети заради якої вона створена. Звідси витікає, що людина настільки повинна користуватися усім створеним, наскільки воно їй допомагає в [досягненні] її цілі, і настільки повинна від нього відмовлятися, наскільки воно їй у цьому заважає».

Попередній запис

Гріх і прощення

Обмивання ніг Ісуса грішницею, Джеймс Тіссо Працюючи над книгою про Ісуса, я звернув увагу на чуйність, ... Читати далі

Наступний запис

Близькість граду Божого

Град Божий і міста світу цього існують у паралельних всесвітах (на наш погляд), які обмінюються низькорівневими сигналами. Є небезпека, що ... Читати далі