Зловживання благодаттю

Історик і мистецтвознавець Роберт Хьюз розповідає про злочинця, засудженого до пожиттєвого ув’язнення у в’язниці суворого режиму на острові десь біля берегів Австралії. Одного разу з нез’ясовних причин каторжник накинувся на свого товариша і забив його на смерть. Вбивцю відвезли назад на материк. Він з’явився перед судом і відверто, без щонайменшого хвилювання, зізнався в скоєному. Про те, що сталося він ніскільки не жалкував, хоча, за його словами, нічого не мав проти тієї людини.

– У чому ж справа? – запитав спантеличений суддя. – Який був мотив?

Каторжник відповів, що не міг більше терпіти ув’язнення на острові і не бачив сенсу у своєму житті.

– Гаразд, я усе розумію, – сказав суддя. – Якби ви кинулися в океан, це нікого б не здивувало. Але вбивство! Навіщо ви убили людину?

– Ну, я прикинув… – заговорив каторжник. – Я – католик. Скоївши самогубство, я потраплю прямо в пекло, зате після вбивства мене привезуть у Сідней і я зможу сповідатися, перш ніж мене повісять. Тоді Бог мене простить.

Логіка, якою керувався цей австралійський каторжник, у точності відбиває логіку принца Гамлета, що не наважився покінчити з королем під час молитви із страху, що в цей момент усі погані справи будуть йому прощені і братовбивця вознесеться на небеса.

* *

Будь-якій людині, що взялася писати про благодать, доводиться стикатися з цим парадоксом. Адже прийнято говорити про Бога як про люблячого Отця, Який бажає нас простити, а Його благодать сприймають, як силу, що розриває узи. Проте саме сила благодаті багатьох лякає, і я підійшов до небезпечної межі. Я зважився на це, оскільки саме так, мені здається, чинить Новий Завіт. Ось що писав великий проповідник минулого Мартін Ллойд-Джонс: «У певному розумінні звістка про «виправдання тільки вірою» може виявитися небезпечною, як і звістка про спасіння лише по благодаті.

Кожному проповідникові я хотів би сказати: якщо ніколи раніше ваші проповіді про спасіння не тлумачили неправдиво, то перечитайте їх ще раз. Чи істинно ви проповідуєте те спасіння, яке пропонується в Новому Завіті безбожникам і грішникам, усім ворогам Божим? Правдива проповідь доктрини спасіння завжди несе в собі ризик бути неправильно сприйнятою».

У концепції благодаті є щось небезпечне, скандальне. Коли богослова Карла Барта запитали, що б він сказав Гітлеру, Барт відповів: «Ісус Христос помер за твої гріхи». Гріхи Гітлера, зрада Юди… Невже благодать не знає обмежень?!

Два гіганти Старого Завіту, Мойсей і Давид, коїли вбивства, але Бог все одно любив їх. Варто згадати чоловіка, що очолював гонителів християн, який у результаті перетворився на незрівнянного місіонера. Павло невпинно твердив про диво прощення: «Мене, колишнього хулителя, і гонителя, і кривдника, але помилуваного тому, що так чинив за невіданням‚ у невірстві; благодать же Господа нашого Ісуса Христа відкрилася в мені щедро з вірою і любов’ю у Христі Ісусі. Вірне і всякого прийняття гідне слово, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, серед яких я перший» (1Тим. 1:13-15).

Рон Нікель, голова Міжнародного Союзу Ув’язнених, постійно звертається до злочинців різних країн з однією і тією ж проповіддю: «Нам не відомо, хто з нас досягне небес, – каже він. – Ісус попередив нас, що багатьох чекає сюрприз: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне». Проте ми знаємо, що там виявляться багато злодіїв і вбивць. Ісус на хресті пообіцяв Царство Небесне розіпнутому з Ним розбійникові, і апостол Павло був співучасником вбивства». Я бачив обличчя засуджених злочинців – у Чилі, у Перу і в Росії, – коли до них доходив сенс Ронових слів. Для них парадокс благодаті здавався дивом, в яке важко вірилося.

Знімаючи документальний фільм про гімн «О благодать», Біл Мойерс і Джоні Кеш побували у в’язницях особливого режиму. Після виконання гімну Кеш ставив питання: «Про що ця пісня?» Чоловік, що відбував термін за замах на вбивство, відповів: «Я був дияконом, служив у церкві. Але доки не потрапив сюди, гадки не мав, що таке благодать».

* *

Вірогідність «зловживання благодаттю» в усій своїй непривабливості проступила під час розмови з одним моїм знайомим – назву його Даніелем. Якось увечері ми сиділи в ресторані, і Даніель повідав мені, що збирається розлучитися з дружиною, з якою прожив п’ятнадцять років. Він знайшов собі дівчину молодше і красивіше: «З нею я знову почуваю себе живим, такого я вже багато років не відчував». З дружиною в Даніеля особливих суперечок не виникало. Просто йому захотілося змін, як допустимо, буває, коли людині закортить купити новий автомобіль.

Будучи християнином, Даніель чудово усвідомлював особисті і моральні наслідки свого рішення. Якщо він залишить дружину, він спричинить і їй, і трьом дітям непоправний збиток. Та все ж, казав він, тяжіння молодої жінки занадто сильне. Вона тягне його, немов потужний магніт.

Я слухав його розповідь із сумом і скорботою і майже не коментував, намагаючись звикнутися з новиною. За десертом Даніель «підірвав бомбу». Він сказав:

– Взагалі в мене є до тебе справа, Філіпе. Я тому і попросив тебе про зустріч, що хотів поставити питання. Воно мене дуже турбує. Ти ж займаєшся богослов’ям. Як ти гадаєш, Бог може простити зло, яке я задумав?

Його питання звивалося між нами, точно жива змія. Мені довелося випити підряд три чашки кави, перш ніж я зважився хоч щось відповісти. У цей момент мені відкрилася «зворотна сторона» благодаті. Як відрадити Даніеля від жахливої помилки, якщо він упевнений, що прощення йому гарантоване? Чи, якщо згадати моторошну розповідь Роберта Хьюза, хто перешкодить злочинцеві скоїти вбивство, яке заздалегідь прощене?

Благодать все ж супроводить одна «обмовка», і настав час згадати про неї. Ось що казав Клайв Л’юїс: «Августин пише: «Бог дає кожному, чиї руки порожні». Якщо в людини руки зайняті, вона не зможе прийняти дар». Тобто благодать потрібно прийняти. Л’юїс пояснює, що «зловживання благодаттю» виникає зі змішення прощення з потуранням. «Потурати злу – означає не помічати його чи ставитися до нього, немов до блага. Прощення не лише пропонується людині, але і має бути прийнятим. Той, хто не визнає себе винним, не може прийняти прощення, не може його отримати».

Я сказав Даніелю приблизно наступне: «Чи може Бог простити тебе? Поза сумнівом. Ти і сам знаєш Писання. Вбивці і перелюбники служили знаряддям Божим. Згадай минуле Петра і Павла! Прощення являє проблему для нас, а не для Бога. Коли ми скоюємо гріх, ми віддаляємося від Бога. Цей акт заколоту змінює нас до гіршого, і немає гарантій, що ми знову зможемо навернутися до Бога. Зараз ти говориш про прощення. Але чи будеш ти потім просити вибачення, тим більше, що знадобиться ще і покаяння?»

Через декілька місяців Даніель прийняв остаточне рішення і покинув сім’ю. Покаяння поки що примушує себе чекати. Даніель вважає за краще всіляко виправдовувати свій вчинок, мовляв, сімейне життя зайшло в безвихідь. Більшість колишніх друзів він вважає «вузьколобими і надмірно вимогливими» і шукає собі нових, які готові разом з ним святкувати набуту ним свободу. Проте Даніель не здається мені такою вже вільною людиною, оскільки ціна його свободи – розрив з усіма, хто дійсно любив його. До того ж Даніель визнає, що зараз Богові немає місця в його житті. «Можливо, потім», – додає він.

Бог пішов на великий ризик, заздалегідь проголосивши прощення. Благодать має на увазі, що і ми розділяємо Його ризик.

Автор: Філіп Янсі

Попередній запис

Блаженство благодаті

«Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог обрав немудре світу, ... Читати далі

Наступний запис

Необхідність покаяння

«Звичайно, погано мати безліч вад, – каже Паскаль, – але ще гірше мати безліч вад і не бажати в них ... Читати далі