Фарисейська закваска

Фарисеї питають Ісуса, Джеймс Тіссо

Третя закваска названа Ісусом фарисейською закваскою

«Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули один одного, Він почав говорити, передусім ученикам Своїм: бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство» (Лк. 12:1).

У цьому місці Писання Ісус відкрито каже, що суть фарисейської закваски – це лицемірство. Лицемірство може приймати різні форми і проявлятися в різних вчинках: так, як це було в апостола Петра в Антіохії, коли Павло викрив його за це; і так, як це буває в нас, коли ми не вчиняємо чесно, відкрито, щиро і покірливо. Крайня форма лицемірства з його огидливою, гнилою і брехливою суттю була серед людей, що звуться фарисеями, – звідси і пішла назва цієї закваски.

Звичайно, у жодному разі не можна вважати усіх фарисеїв, які жили за Ісусових часів, лицемірами. Це докорінно неправильно. Серед них були благочестиві, серйозні і люблячі Господа люди – такі як Никодим, Йосиф з Аримафеї і Гамаліїл, в яких були щирі пошуки істини. Проблема фарисеїв була в їх вченні, яке заквашувало їх, роблячи наголос на самоправедності, показній набожності і особливості на тлі інших людей. Вони жили в релігійній системі свого часу, яка диктувала для них свої принципи. І ця система докорінно розходилася з принципами Священного Писання. Вони настільки в цьому загрузли, що лицемірство в них проявлялося не лише в окремих вчинках, але в самому способі життя і мисленні. І для Христа це була найрадикальніша і найпотворніша форма гріха. Саме через те, що будь-якій ваді і гріху властиво розвиватися як інфекції і прогресувати як вірусу, лицемірство серед фарисеїв досягло критичної точки, тому слова про найстрашніші суди, які вимовляв Ісус, були сказані на адресу цих людей.

Але в чому суть цього згубного стану? І як ми можемо сформулювати цю проблему фарисейської закваски? Суть цього лицемірства і проблема цієї закваски полягала в явній і удаваній імітації любові до Бога. Вони неначе прагнули довести свою любов до Нього, але тільки для того, щоб інші сказали про них: «О, це набожні люди, вони є еталонами святості і праведності». Проте в той же самий час вони не любили Бога, але імітували цю любов, як актори, що прагнуть заслужити схвалення публіки. Усе їх життя було спрямоване до показної, зовнішньої і поверхневої праведності. Ці люди вдавали, що люблять Бога, викривають гріх, виконують закон і всі його тонкощі, але, проте, робили усе це не для Бога, але для своєї власної слави перед людьми. Фарисеї вправлялися в самоствердженні, стаючи все більш і більш сліпими, бо зростали у власних очах. От які ознаки такого явища:

«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте! Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти. Так і ви на вигляд здаєтесь людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня» (Мф. 23:23-28).

В іншому місці Ісус ще точніше показує докорінну проблему цих людей: «Але знаю вас: ви не маєте в собі любови до Бога» (Ін. 5:42).

Цими словами Ісус хотів сказати: «Ви вдаєте, що любите Бога, молитеся і постите, ви як би нехтуєте гріхом і сильно засуджуєте гріх інших людей; ви багато говорите про святість і про всі постанови закону, але Я знаю вас: ви не маєте любові до Бога». Тобто ви навіть не розумієте насправді, що таке любов, і через це не умієте прощати, бо самі не пережили прощення. Саме тому ви не допомагаєте по-справжньому іншим, як слід, і у вас немає доброї совісті, упокореного духу і визнання своїх власних помилок і гріхів. Вам треба покаятися, сповнитися Божого страху і змиритися, а ви хвалитеся і гордитеся, і не бачите себе, вдаючи, що все гаразд. А от про інших у вас зібрана ціла енциклопедія і картотека, як написано: «Що ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як можеш сказати братові твоєму: брате, дай я вийму скалку з ока твого, коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре! Вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Лк. 6:41-42).

Ця крайня форма лицемірства була дуже потворна в очах Ісуса, бо є справжньою удаваністю, яку дуже сильно і відкрито викривав Ісус, радячи берегтися цієї закваски. Лицеміри, видаючи себе за благочестивих, набожних і порядних людей, насправді були зовсім іншими. За зовнішніми, видимими діями ховалися зовсім інші наміри, які Бог дуже добре бачив. Маски, які вони одягнули на себе, не відповідали тому, ким ці люди були насправді. На жаль, визнавати себе винуватим перед Богом лицеміри не збиралися. У цьому і полягала підступність самообману. Вони обманювали себе, не приймаючи викриттів; обманювали і інших, поки їх не викрили.

Лицемірство – це життя напоказ, демонстрація того, чого насправді немає. Це не просто перебільшення, а духовна підступність, коли людина показує усім, що вона чиста, свята і праведна, проте насправді не є тим, за кого себе видає.

«Є рід, який чистий в очах своїх, тоді як не омитий від нечистот своїх» (Притч. 30:12).

Звичайно, усі люди грішні і потребують небесної допомоги, але різниця полягає в тому, що одні відкрили своє серце для цієї допомоги, а інші вдають, що відкрили, або взагалі від неї відмовилися, продовжуючи жити по плоті, перебуваючи в стані сліпоти.

Одна з найбільших проблем, щоб здолати лицемірство, – це відмова визнати, сповідати і щиро розкрити своє серце перед Богом, а в деяких ситуаціях і перед людьми, які могли мати якийсь стосунок до людини, що бажає змінитися і розкаятися.

Стан, який називається лицемірством, – це неправильний погляд і на себе, і на Бога, і на інших людей. Можна назвати такий стан духовною сліпотою і небажанням визнати себе повним банкротом, де необхідно засмутитися серцем перед Богом. Це стан, в якому відсутнє світло Божої істини, що і робить таку людину глибоко неосвіченою. Але, попри те, що така людина живе, як ніби нічого не сталося, вона у своєму лицемірстві є сліпою, духовно заблукалою людиною, що не має з Богом справжніх стосунків, хоча вдає, що в неї все гаразд. У цьому проблема лицемірів, і це – глибокий самообман, бо інших вони вважають поганими, духовно заблукалими і невгодними Богу, але не себе. Звичайно, такі люди можуть мати академічну освіту і цим чванитися, але не мати духовного осяяння, не бачачи себе і не розуміючи Бога. Такі люди можуть говорити про гріхи усіх людей, але самі не поспішають покаятися за своє беззаконня. Вони не бачать себе. Тому краще бути неуком, і це визнати, ніж знавцем і мудрецем у власних очах. Краще бути грішним і шукати від цього зцілення, звільнення, визнаючи свою духовну убогість, ніж усім показувати свою власну, штучну праведність, яка як забруднений одяг. Краще бити себе в груди, як митар, ніж хвалитися і підноситися, як фарисей. Краще промовчати і навіть зайвий раз вибачитися, ніж відмовлятися прийняти на свою адресу будь-яку критику і викриття. І нарешті, краще визнати себе останнім грішником і отримати від Бога небесну праведність, ніж виявляти себе суперправедником і особливо набожною людиною.

Лицемірство – це закваска, і від неї застерігає нас Господь, кажучи «бережіться», щоб ця корозія не пожерла вашу щиру віру, і кислота не зробила вас безплідними і порожніми. Перемога над лицемірством лежить через щире визнання свого стану перед Богом і жадання до пізнання Його.

Дуже важливо навчитися бути максимально чесною, лагідною людиною, яка здатна відкинути сором перед людьми, керуючись богоугодною щирістю. Найчастіше сором перед людьми заважає змиритися перед Богом і в простоті розкаятися перед Ним. Нам, як людям, іноді дуже важлива оцінка інших людей, але як би люди нас не лихословили і не принижували, дізнавшись про нас щось нехороше, ми повинні схилитися перед Богом і за усі наші гріхи покаятися і винести усе назовні. Це допоможе перемогти і скрушити лицемірство.

Отже, це третя закваска, про яку говорив Спаситель.

Перша – це іродова закваска, друга, – саддукейська і третя – фарисейська.

Автор: Роман Галіс

Попередній запис

Саддукейська закваска

Саддукеї, Джеймс Тіссо Друга закваска, про яку говорив Ісус, називається саддукейською закваскою. І вона, звичайно ж, ... Читати далі

Наступний запис

Закваска Царства Небесного

Тепер, поговоривши про ці три закваски, давайте звернемося до четвертої і поговоримо, що вона є і яке в нас має ... Читати далі