Жити іншими цінностями

Одній людині усе вдається, і тому вона усе втрачає. Другому випадають лише біди і розчарування, але він тим самим набуває більше, ніж коштує весь світ. Вільям Лоу, англійський релігійний письменник XVIII ст.

Якщо вважати, що існує тільки видимий світ, то виникає питання: чи варто залишати життя неповносправним людям. Фрідріх Ніцше усіляко сварив християнство за те, що воно завжди стає на боці слабких, жалюгідних і непридатних: мовляв, релігія, заснована на жалості, суперечить законам еволюції і принципу виживання найсильнішого. З позиції такої філософії, будь-який розумово відсталий не має права жити, не має цінності, та і «душі», яку варто було б рятувати, теж не має. Бо навіщо зберігати явну помилку природи? Чи не краще прибрати дефект з генофонду? Нацистський режим довів думки Ніцше до логічного завершення: була створена програма знищення недоумкуватих, розумово відсталих, а згодом також інвалідів.

У наші дні ніцшеанська логіка зовсім не зникла. На початку 2003 року недільний випуск «Нью-Йорк таймс» відвів значну частину номера статті Гаррієт Макбрайд Джонсон, адвокатці і захисниці прав інвалідів.

Вона пересувається інвалідним візком, їй важко приймати їжу, у неї порушена координація. Стаття ж присвячена полеміці Гаррієт Джонсон зі знаменитим сучасним філософом Пітером Сінгером, професором етики з Прінстонського університету.

Джонсон піддала нищівній критиці Сінгера від імені руху «Ще не мертві». Річ у тім, що Сінгер запропонував узаконити право батьків убивати своїх дітей-інвалідів: мовляв, навіщо витрачати сили на покалічених – чи не краще завести замість них здорове потомство? Як сказала Джонсон, нелегко вести «цивілізовану дискусію про те, чи маю я право жити». Атеїст Сінгер мислить категоріями законів природи і утилітарної філософії.

Джонсон теж атеїст, але вона щосили відстоює своє право на життя, яке Сінгер називає «неповноцінним». Стаття Джонсон, та і уся її біографія, є пристрасним, дотепним і переконливим захистом цього права. Її життя суперечить принципу виживання найсильнішого. В якийсь момент Джонсон задається питанням: «Можливо, я віруюча?»

Такі люди, як Гаррієт Джонсон, примушують замислитися і християн. Ми вважаємо їх право на життя самоочевидним: вони люди, створені за образом і подобою Божою. Чи можемо ми, проте, бачити їх такими, якими бачить їх Бог? К’єркегор молився: «Господи! Дай нам осліпнути для речей, які не навчають чеснотам».

Але, можливо, має сенс молитися про дарування очей – очей віри. Вони такі потрібні у світі, який цінує лише зовнішність і достаток!

В якомусь сенсі Ніцше правий: християни покликані сказати «ні» безжальній схемі еволюційного взаємного пожирання. Красивим завжди були доступні радощі, невідомі потворним. Сильні завжди пригнічували слабких. Дрібка багатих завжди жила за кошт бідняків. Але в Царства Божого інші цінності.

Як біологічні тварини, ми ділимо планету з тваринами, які відганяють конкурентів від їжі, притягають партнерів красою і залишають хворих і кульгавих помирати заради благополуччя зграї. Проте ми, люди, покликані не піддаватися інстинкту і поглядати не лише і не стільки на зовнішню сторону, а на образ Божий, прихований у глибині людини, а значить, піклуватися про тих, кому погано. Адже так чинив і Син Божий.

Христа можна назвати першим світовим лідером, Який відвів у Своєму Царстві героїчну роль невдахам. Він проповідував людям, що виросли на оповіданнях про багатих патріархів, сильних царів і могутніх воїнів. На подив слухачів, замість еліти Ісус ушанував соціальних аутсайдерів: убогих і лагідних, гнаних і тих, хто плаче, голодних, спраглих і знехтуваних. Такі і герої Його притч: блудний син (а не гіпервідповідальний старший син), милосердний самарянин (а не благочестивий юдей), збирач податків (а не фарисей).

Англійський проповідник XIX ст. Чарльз Сперджен сказав: «Його слава була такою, що Він пожертвував Своєю славою. Церква ж Його набуває слави, коли жертвує своєю респектабельністю і гідністю і шанує за честь збирати знедолених».

Схожі думки ми знаходимо і в апостола Павла: «Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні» (1Кор. 1:26). Розумні, сильні і благородні знаходять занадто привабливим світ земний – середовище, в якому їм добре і зручно. «Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло» (1Кор. 1:27-29).

Попередній запис

Існування в двох реальностях

В одному зі своїх віршів Джордж Герберт протиставляє життя тварин і ангелів. Тварини живуть в одному світі, ангели в іншому. ... Читати далі

Наступний запис

Христові та світські цінності

Сучасне суспільство надає велике значення візуальному образу, зовнішній стороні речей. З рекламних щитів, телеекранів, з Інтернету нас кличуть привабливі образи. ... Читати далі