Вигадане зло романтичне, різноманітне. Реальне зло похмуре, монотонне, пустинне, нудне. Вигадане добро нудне, реальне добро – завжди нове, дивовижне, чарівне. Симона Вейль. «Тяжкість і благодать»
Ми живемо, не знаходячи часу подумати про душу, безперервно робимо свої численні справи… А десь на горизонті, як віддалений грім у літньому небі, звучать дуже непрості питання: якщо цей світ – Божий, чому в ньому такий безлад? Чому Божий задум відносно благих речей (на кшталт сексу) наслідують так небагато людей? І чому ми маємо бути уважними, активно шукати Бога? Чому ми уловлюємо лише відгомони світу іншого? Чому до нас доходять лише неясні чутки про нього, але немає надійних доказів його існування?
Одним словом, якщо інший світ існує, чому він не дає про себе знати ясніше? Дуже вже великий розрив між ідеальним світом, який християни називають Царством Божим, і світом, в якому ми живемо. Ми стоїмо на краю обриву в суцільному тумані і намагаємося розгледіти, що за ним ховається. Деякі ентузіасти махають руками, показують вперед, ніби щось бачать, але перед очима в інших – лише густа молочна мла.
Християни пояснюють цей розрив «одним коротким словом, одним пласким, убивчим слівцем, яке покриває ціле життя» (Івлін Во).
З причин, про які мова піде далі, щось у мені повстає проти слова гріх. Але хіба можна сумніватися в тому, що у всесвіті відбувся якийсь злам, космічний аналог психологічного зламу в людини? Ми втратили почуття сенсу, і життя наше ніяк не складається в єдине ціле. Немов зла хронічна хвороба не дозволяє нам встановити правильні взаємини з творінням, один з одним і з Богом.
* *
Ми наділені інтуїцією. Вона підказує нам, яким має бути світ, і яким – не повинен. Звідки взялося це внутрішнє знання?
Після авіакатастрофи експерти збирають усі фрагменти літака, вивчають оплавлені купи металу, намагаючись зрозуміти, чому машина перестала відповідати своєму призначенню. Щось пішло не так, внесло хаос у впорядковану систему. Схожим чином первинний задум про світ був порушений появою в ньому зла.
Книга Буття кількома образами малює прекрасну картину: майже повна відсутність правил і обмежень, достаток радості і творчої діяльності, жодного сорому і ганьби. В Едемі були відсутні відчай, посуха, хвороби, смерть, конфлікти, війни – усі прокляття людської історії. Старозавітні пророки передрікали повернення в рай – у часи, коли літні люди мирно спостерігатимуть за граючими дітьми, коли виноградники стануть давати рясні урожаї, а річки будуть наповнені чистими водами, коли м’ясоїдні і травоїдні заживуть поруч, а між людьми запанує мир. Одним словом, усе буде зовсім інакше, ніж відбувається на землі пророків зараз. Сучасні юдеї досі вітають один одного тим коротким словом, яким пророки описували прийдешнє блаженство: «Шалом!» («Мир!»). Воно нагадує, наскільки далекі ми ще від отримання раю…
Коли я ясним літнім днем йду через квітучий колорадський луг, над яким височіють засніжені гірські вершини, коли годинами секретничаю із старим другом, коли додаю фінальні штрихи до багатомісячного або багаторічного проекту, у мені спливають згадки про Божий мир.
А коли в новинах у черговий раз розповідають про людську жорстокість і війни або коли я стикаюся віч-на-віч зі своїм власним упертим егоїзмом, я відчуваю настороженість: щось не так. Як сказав Л’юїс Смедз, «шлях християнина завжди лежить між радістю про дари творіння і скорботою про спотворення, внесені гріхом».
Згідно з Книгою Буття, у раю сталася катастрофа. Адам і Єва зазіхнули занадто на багато що, замість того щоб наслідувати заповідь Божу, стали самі встановлювати для себе правила. Вони скуштували від дерева знання добра і зла, і відтоді зло увійшло до повсякденного життя людства, а добро стало предметом нашого щоденного прагнення. Християни вірять, що гріх (мабуть, «найприродніша» з усіх форм людської поведінки) абсолютно неприродний з Божого погляду, що він – діаметральна протилежність задуму Божому про нашу планету.
