Чому у великих містах секс грає набагато більшу роль, ніж, скажімо, у селах Амазонії? Реклама модного одягу, вивіски, афіші, плакати на транспорті – скрізь ми бачимо неприкриту експлуатацію сексуальності. У джунглях їй явно не надають такого значення. Французький соціолог Жак Елюль убачає в нинішній заклопотаності сексом показник руйнування інтимності, справжньої близькості.
Відірвавши статевий акт від стосунків, ми здатні лише удосконалювати «техніку»: звідси надмірна кількість досліджень і підручників зі сексології, а також фільмів із сценами сексу, які не задовольняють туги за чимось більшим.
У житті жителів Заходу практично немає трансцендентного виміру. У церкву вони не ходять і вірять, що наука пояснила більшість таємниць всесвіту. Проте секс містить загадку, яку принципи матеріалізму і редукціонізму не вирішують. Задоволення сексуального апетиту лише розпалює його, і жодний обсяг знань не зменшує магії сексу: навіть нудист запалюється пристрастю, коли дружина з’являється перед ним у запаморочливій нижній білизні.
Коли суспільство розчаровується у своїх богах або в Богові, місце вищих сил тут же займають малі божества. Духовні спрямування, що не знаходять ні відгуку, ні виходу, набувають збочених форм. «Кожен чоловік, який стукається в двері борделя, шукає Бога», – сказав Честертон.
У сучасній Європі і США секс міфологізувався, став майже священною силою. Ми відбираємо найбільш сексапільних людей і відводимо їм статус богів і богинь, обговорюючи усі деталі їх особистого життя, стежачи за параметрами їх тіл, оточуючи їх фотографами, наділяючи грошима і статусом. Секс перестав бути приналежністю стосунків, освячених таїнством шлюбу: він сам став сакральним.
Якраз сьогодні я включив програму новин і наткнувся на репортаж про карнавал у Ріо-де-Жанейро. Жінки у відвертих бікіні, святкові натовпи в карнавальних костюмах на вулицях. «І уся ця еротика ще якось пов’язана з релігійним святом», – коментатор лукаво посміхнувся. Проте єдиною трансцендентною силою був грубий потяг до безіменних і безликих тіл. Секс як акт богослужіння…
Саме слово «секс» походить від латинського дієслова «secare» («відділяти», «відрізувати», «розтинати»), Сексуальні імпульси звуть нас з’єднатися, здолати роз’єднання. Фрейд діагностував хворобливе прагнення до єдності з батьком, а Юнг – прагнення до єдності з протилежною статтю. Християнство говорить про глибше прагнення: до єдності з Богом, що створив нас. Секс передбачає цю єдність, сполучаючи душі і тіла двох у недосяжну іншими способами повноту.
На жаль, дуже небагато людей шукають відповідь на питання про сенс людської сексуальності в Церкві: вона набула сильну репутацію заклятого ворога сексу. У принципі зрозуміло, чому Церква частіше асоціюється з пригніченням, а не прославлянням сексуальності: у людини немає пристрасті сильнішої і що найменше піддається контролю.
Як саме Церква набула собі репутацію ворога сексу, історія довга, – частково зрозуміла, частково ганебна. Як я вже сказав, сексуальні обмеження і табу існують в усіх суспільствах, і в західній цивілізації їх випало встановлювати християнству. Руйнуючи спадщину язичницької культури Греції і Риму, де існували навіть храмові повії, первісній Церкві довелося виконати велику роботу.
Блаженний Августин, навернувшись з язичництва і мучачись докорами сумління, пов’язав передачу гріха із статевим актом і оголосив гріховним всякий секс, не спрямований на дітородіння. Він навіть жалкував, що Бог взагалі створив секс.
Його сучасник, блаженний Ієронім Стрідонський, пішов ще далі. Подібно до інших подвижників, що сповідували суворий аскетизм, він переживав яскраві еротичні галюцинації («я часто бачив себе оточеним групами танцівниць»). Щоб здолати сексуальні спокуси, він постив до знемоги: «Моє обличчя зблідло від посту, але хоча члени мої були холодні як лід, розум запалювався бажанням, а вогонь похоті палахкотів переді мною, навіть коли моя плоть була майже змертвілою».
Щоб відволіктися блаженний Ієронім зайнявся івритом. Лінгвістичні вправи привели його до створення перекладу Біблії латинською мовою. Цей переклад, званий «Вульгатою», отримав щонайширше поширення, укоренившись у Церкві на ціле тисячоліття. Проте і під час літературної роботи ставлення Ієроніма до сексу не змінилося. Духовну цінність жінок він розписував за наступною шкалою: діви – 100, вдови – 60, заміжні жінки – 30. В ієрархії, розробленій подвижником, шлюб знаходився безпосередньо над розпустою. «Я хвалю шлюб, хвалю шлюбні узи, але лише тому, що в них народжуються діви», – казав він, вселяючи батькам дійсно драконівські правила виховання дочок. Для чоловіків у нього теж знайшлося «добре слово»: «Всякий, хто занадто пристрасно любить свою дружину, сам перелюбник».
У наступні віки Церква забороняла займатися сексом по четвергах (день арешту Ісуса Христа), п’ятницях (день розп’яття), суботах (на честь Діви Марії) і неділях (у пам’ять святих, що пішли), не кажучи вже про сорокаденні пости перед Пасхою і Різдвом, та ще і про Апостольський піст, який може тривати від восьми днів до шести тижнів. Плюс до цього – одноденні пости і пости по середах і п’ятницях впродовж усього року. Одним словом, список значний: у XVIII столітті англійський письменник Джеймс Босуел підрахував, що для сексу в подружжя залишалося лише сорок чотири дні в році. Інша справа, що людська природа брала своє, і, як правило, люди не звертали на ці заборони особливої уваги, а після Мартіна Лютера і зовсім про них забули.
Реформація багато що змінила в ставленні до сексу. Лютер засуджував заборони на секс заради задоволення і повернув одруженим протестантським священнослужителям значну частину тієї поваги, якою раніше користувалося чернецтво. Проте коли в ХVIII-ХIХ віках Європу струснули великі революції, роль Церкви як захисника сексуальності померкнула. Етика пригнічення, що повернулася у вікторіанську епоху, часом доходила до абсурду: з побоювання, що ніжки меблів викличуть нечисті думки, їх драпірували.
Я спеціально так детально зупинився на історії церковного ставлення до сексу, бо, на мій погляд, ми, християни, несемо серйозну відповідальність за протест, такий помітний у нинішньому суспільстві. Ісус ставився до людей, що впали в сексуальні гріхи, із співчуттям, дарував їм прощення, а найсуворіші слова приберігав для викриття святенництва, гордині, жадності і легалізму. Як же вийшло, що християни стали відносити слово «аморальний» майже виключно до сексуальних гріхів? (Визнаючи цю тенденцію, Дороті Сейерс написала нарис під назвою «Шість інших смертних гріхів».)
Як вийшло, що саме на таких грішників накладаються найстрогіші єпитимії?
Гірше за те, церковне святенництво заглушило звістку про трансцендентність стосунків між статями. Замість того щоб прославити Бога – Творця людської сексуальності, Який наділив її набагато більшим сенсом, ніж ми можемо собі уявити, ми прибрали все священне з нього своїми викриттями і пригніченнями. А по ходу справи допомогли породити черговий язичницький ідол. Сила сексу жива, але майже ніхто вже не бачить у ній навіть натяку на Єдиного, Який дарував нам стать і таїнство шлюбу.
Нечасто християни освячують секс, як освячують, наприклад, природу. Багато церковних співів вихваляють природу як творіння Боже, але жоден наш гімн не славить сексуальність так, як прославляють її Пісня нам піснями Соломона або Книга Приповістей. Хоча, втім, у старовинній англіканській церемонії вінчання жених і наречена кажуть: «Тілом своїм поклоняюся тобі». Тобто, секс визнається як дар Божий, який може стати формою шанування і прославлення Бога.
«Голизна жінки – творіння Боже», – сказав англійський поет Вільям Блейк, перераховуючи на кшталт Книги Йова різні чудеса всесвіту, «частки вічності, занадто великої для ока людського». Блейк був правий: з дійсно християнської точки зору, голе тіло – дійсно «частка вічності», але призначена виключно для очей чоловіка і дружини[1].
[1] Строго кажучи, у Блейка ці сентенції входять у «Прислів’я пекла». – Прим. перекладача
