Уранці юдейські первосвященики, що в п’ятницю заарештували Ісуса, привели Його до прокуратора Понтія Пилата (голови римської адміністрації Юдеї). Спочатку Пилат намагався позбавити Христа від страти: за його наказом солдати побили Спасителя батогами, після чого прокуратор хотів відпустити Його, сказавши, що покарання виконане. Проте натовп під проводом священиків вимагав страти, і Пилат, побоюючись бунту в неспокійному Єрусалимі, поступився.
На знак того, що він знімає із себе відповідальність, римський прокуратор умив руки, після чого наказав солдатам привести у виконання смертний вирок. Спаситель був розіпнутий на горі Голгофі поруч з Єрусалимом і помер до вечора п’ятниці. Така швидка смерть на хресті була рідкістю: як правило, людина помирала в страшних муках упродовж декількох днів.
Євангеліє свідчить, що в момент смерті Ісуса стався землетрус, а в Храмі розірвалася завіса, що відділяла вірних від вівтаря (Святого Святих).
Після смерті Ісуса Його таємні учні з кола впливових юдеїв прохали римську владу передати їм тіло. Вони поховали Спасителя в безпосередній близькості від місця страти. На вимогу юдейських начальників біля гробу була виставлена варта.
Цього дня ми згадуємо найтрагічніші події в людській історії – знущання, катування і страшну страту, яку зазнає Спаситель. Історія Страсної П’ятниці – це не просто історія про те, як колись давно погані люди убили праведника. Ця історія має визначальне значення для життя, віри і надії кожного з нас.
Страсна П’ятниця – день, коли Господь здійснює те, навіщо він прийшов на землю. Як каже Він Сам: «Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мк. 10:45). Як нагадує нам пророцтво Ісаї, «але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:5). Те, що здійснюється на Голгофі, пов’язане не лише з гріхами фарисеїв, або саддукеїв, або Іуди, або Пилата – це пов’язане з нашими гріхами.
При створенні Бог ушанував нас найбільшим з Його дарів – свободою. Він створив нас з любові і для любові, а любов може бути тільки вільною. Ми покликані вільно сказати Богові «так», але ця ж свобода дає нам можливість сказати Йому «ні». Уся трагічна історія людства, усе зло світу – від шлюбів, що розпадаються, до світових воєн корениться в тому, що ми кажемо Богові «ні». Усі ми, починаючи з падіння Прабатьків, вживаємо нашу свободу в зло. Ми грішимо: зраджуємо Богові і своєму людському призначенню, коїмо зло або не творимо добра, яке повинні були, слідуємо хибними і згубними шляхами. Всякий раз, коли ми робимо це, ми робимо вибір – вибір, який визначає наше положення, що глибоко впливає на інших людей і на всесвіт у цілому. Бог не скасовує цього вибору, – бо Його дар – дар свободи – реальний і невід’ємний. Реальний вибір має реальні наслідки, і коли ми скоюємо гріх, це породжує неминучі і страхітливі наслідки в часі і у вічності. Блаженний Августин порівнює грішника із самогубцем – як самовбивця вбиває себе, але не може сам повернути себе до життя, так і грішник відторгає себе від Бога, але не може сам до Нього повернутися.
І Бог Сам приходить до нас в особі Господа нашого Ісуса Христа, щоб «спасти загибле» (Мф. 18:11). Він робить те, що абсолютно неможливе для нас самих, – здійснює спокутування наших гріхів і повертає нас від смерті до життя. Христос вибирає Божу волю там, де ми вибирали свою, зберігає вірність там, де ми зраджували, слідує шляхом віри там, де ми слідували шляхом непослуху. І тому Він упокорено, у повному послухові Отцю приймає страшну смерть. Проте йдеться не лише про немислимий фізичний біль. Він спускається в безодню страждання, смерті, знедоленості і залишення Богом, безодню, породжену нашим гріхом, щоб врятувати нас від вічної смерті.
Христос помер за наші гріхи, щоб ми знали, наскільки жахливий гріх і якою ціною набуте наше спасіння.
Автор: Сергій Худієв
