Ну от і сталося. Ті самі люди, які вітали Ісуса при вході в Єрусалим, через п’ять днів кричать вже «розіпни Його». Якась дивна і страхітлива непослідовність проглядається в такій різкій зміні ставлення. Хоча, якщо подумати, то не так вже і дивовижне це усе.
Люди найчастіше судять один про одного за соціальними маркерами – певній сукупності думок про когось. Так і жителі Єрусалиму – почули про Учителя, здатного воскрешати мертвих, вирішили, що це і є Машіах, вийшли зустрічати довгожданого Царя з гілочками в руках. Потім побачили цього ж Учителя побитим, зв’язаним, засудженим на смерть – погодилися і з цим маркером теж. До слова кажучи, гадаю, далеко не усі кричали “Розіпни”. Як у будь-якому натовпі, знайшлося декілька горлодерів. Інші просто мовчки погоджувалися, як це і буває зазвичай у подібних випадках.
Думка натовпу взагалі мінлива. А тут ще була ситуація гострого національного і релігійного конфлікту. П’ять днів тому зустрічали не просто царя, а того, хто прийшов воювати з існуючою владою окупантів і первосвящеників-саддукеїв, перемогти цю владу і запанувати над звільненим народом. Люди повірили, що Він і є – Месія, сподівалися на Його дивовижну силу. А потім раптом побачили, що ніякої сили Він не виявив, навпаки – дав Себе зв’язати, побити, обпльовувати. Що вони могли подумати про такого «царя»?
Є ще одне нерозуміння, яке часто можна почути в розмові про ті трагічні події: «Адже їм же запропонували Христа відпустити на свято, Того, Хто зціляв і воскрешав, а вони чомусь віддали перевагу розбійникові Варавві. Тобто не Того, Хто міг допомогти людям, а того, хто грабував. Де логіка? Той, що зціляє, міг ще допомогти їм у майбутньому».
Між тим, логіка тут була, але щоб зрозуміти її, треба спробувати поглянути на ситуацію не із сьогоднішнього дня, а з тієї страшної п’ятниці, коли люди стояли перед помостом, на якому Пилат судив царя юдейського, що не відбувся. Напевно, вони думали тоді щось на кшталт: «А навіщо відпускати того, хто не зміг допомогти навіть собі? Що в ньому толку? Напевно, усе що про нього казали – порожні чутки і нічого більшого. А ось Варавва не просто грабіжник, він – борець із режимом, революціонер, зилот. За свободу народну з окупантами б’ється, вбиває їх, життя свого не щадить. Про що тут думати ще? Нехай відпустять нам Варавву!»
Ось так усе і вийшло. Просто і страшно. Нічого особистого, одна лише гола доцільність. Там, де люди чекали земного царя, подвиг Царя Небесного виявився нікому не потрібний. Попереду була тяжка страта, смерть, сходження в пекло. І цілих дві ночі до Воскресіння, яке відкриє цим нещасним, духовно-сліпим людям шлях повернення до Бога. Тим самим людям, що п’ять днів тому зустрічали Ісуса з пальмовими гілками в руках. Тим самим людям, які сьогодні кричать «Розіпни Його!..» Звичайнісіньким людям. Усім нам.
Автор: Олександр Ткаченко
