Є і четвертий образ, що пояснює події Голгофи. Землю, де живуть люди, можна уподібнити окупованій планеті. Так вийшло, що у світі небесному в певні часи, про які ми нічого не знаємо, сталася подія Боговідступництва.
Ми не знаємо його мотивів, не знаємо, як воно протікало, та зате знаємо його наслідки. Ми знаємо, що в ангельському світі стався розподіл. Частина небесних духовних сил відмовилася служити Творцеві. З людського погляду це можна зрозуміти. Будь-яка істота, що усвідомлює себе як особа, рано чи пізно виявляється перед дилемою: любити Бога більше, ніж себе, або любити себе більше, ніж Бога. Колись і ангельський світ постав перед цим вибором. Більшість ангелів, як вважає і біблійний, і церковний досвід, «встояли» в чистоті і «встояли» в Богу, але певна частина відкололася. Серед них був ангел, створений найпрекраснішим, наймудрішим, найсильнішим. Йому було дане чудове ім’я – Світлоносця (лат. «Люцифер», слав. «Денниця»). Він був не просто одним із співаків слави Божої. Богом Йому було довірене управління усім Всесвітом.
За християнськими переконаннями, у кожної людини, у кожного народу є свій ангел-хранитель. Люцифер був ангелом-хранителем усієї Землі, всього людського світу. Люцифер був «князем Землі», князем світу цього.
Біблія з перших сторінок вказує, що найстрашніші події космічного літопису відбуваються через людину. З погляду геології, людина – не більше, ніж пліснява на поверхні незначного небесного тіла, розташованого на околиці Галактики. З погляду теології, людина настільки важлива, що саме через неї спалахнула війна між Богом і Люцифером. Останній вважав, що в довіреному йому господарстві люди повинні служити тому, хто цим господарством керує. Тобто йому, Люциферу.
Через гріхопадіння людина, на жаль, впустила у свій світ зло, і світ виявився відокремлений від Бога. Бог міг звертатися до людей, міг нагадувати їм про Своє існування. Усю трагедію до-християнського світу можна виразити простою фразою: «був Бог – і були люди», і вони були нарізно, і між ними була певна тонка, невидима, але дуже пружна стіна, що не дозволяла людському серцю по-справжньому з’єднатися з Богом, не дозволяла Богові назавжди залишитися з людьми. І ось Христос приходить в образі раба як син теслі. Бог приходить до людей, щоб у певному розумінні «зсередини» здійняти повстання проти узурпатора.
Якщо уважно читати Євангеліє, то стає зрозуміло, що Христос – зовсім не такий сентиментальний проповідник, яким здається в наш час. Христос – воїн, і Він прямо каже, що Він веде війну проти ворога, якого називає «князь світу цього» (Ін. 12:31), – «arhon tou kosmou». Якщо ми вдивимося в Біблію, то побачимо, що Хрест, Голгофа – це ціна, яку довелося сплатити за захоплення людей окультизмом, «космічними одкровеннями».
А далі уважне читання Біблії відкриває ще одну дивну загадку. З погляду буденного міфологічного мислення, житло демонів – це підземелля, надра. Народне уявлення поміщає пекло під землю, туди, де кипить магма. Але в Біблії швидше йдеться про те, що «духи злості» мешкають у небесному світі. Вони так і називаються – «духами злоби піднебесних», а зовсім не «підземних». Виявляється, що той світ, який люди звикли називати «видимим небом», зовсім не безпечний, він прагне підпорядкувати собі людське серце. Саме цю небесну блокаду і бажає прорвати Христос. Для цього він приходить сюди невпізнанним, і для цього помирає.
Преподобний Максим Сповідник запитує: «А чому Христос обрав такий дивний вигляд страти?» – і сам же відповідає: «щоб очистити повітряне єство». За поясненням Максима Сповідника, Христос приймає смерть не на землі, а в повітрі, щоб скасувати «ворожі сили, що наповнюють середнє місце між небом і землею». Хрестом освячується «повітряний простір» – тобто той простір, який і відділяє людей від Того, Хто «вище небес». І ось, після П’ятидесятниці, першомученик Стефан бачить «небеса, що розкрились, i Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога» (Дії 7:56). Голгофський Хрест – це тунель, пробитий крізь товщу демонічних сил, які намагаються явити себе людині як останню релігійну реальність.
Отже, якщо людина зможе підійти до тієї зони, яку Христос очистив від засилля духів зла, якщо зможе запропонувати свою душу і своє тіло для зцілення Христу як лікареві, Який у Собі і через Себе зціляє природу людську, – у цьому випадку вона зможе набути тієї свободи, що приніс Христос, той дар безсмертя, який Він у Собі мав. Сенс пришестя Христового в тому, щоб життя Боже виявилося віднині доступним людям.
Людина створена, щоб бути з Богом, а не з космічними самозванцями. Створена за образом Творця – до Творця і покликана йти. Сам Бог Свій крок назустріч людині вже зробив. Щоб звільнити людей від космічної блокади, від каламутних одкровень «планетних логосів», астральних «махатм» і «володарів космосу», Бог прорвався до нас. І вирвав нас з під владу космічних «прибульців» Своїм Хрестом. Хрест зв’язав небо і землю. Хрест з’єднав Бога і людину. Хрест – знак і знаряддя нашого спасіння. Хрест споруджений. Встань же і ти, людино, не спи! Не п’яній від сурогатів духовності! Нехай не безплідним буде Розп’яття Творця для твоєї долі!
Автор: протодиякон Андрій Кураєв
