Наше покликання

Пуритани казали: «Богові важливо не що, а як». Іншими словами, дух, в якому ми живемо, для Бога важливіший, ніж наші конкретні справи. Вони намагалися прив’язати життя до його божественного джерела, і не ділити два світи на священний і світський, а зв’язати їх воєдино.

Догоджати Богові не означає вигадувати для себе нові «духовні» заняття. Як вважали пуритани, приношенням Богові в рівній мірі можуть бути прибирання будинку і проповідь, підковка коней і переклад Біблії мовами малих народів. Томас Мертон помітив: «Те, як чернець користується мітлою, свідчить про нього більше, ніж будь-які слова».

Проте особисто мені «освячувати» повсякденні заняття набагато складніше, ніж, наприклад, побачити Божу присутність у природі. Як наповнити глибинним або високим сенсом рутину? Як звести два світи воєдино, щоб Бог незмінно був присутнім в усіх моїх справах?

Підказку дає лютеранський професор і письменник Мартін Марті, який описує свою професійну діяльність таким чином: «Я ходжу на роботу, вона – частина моєї професії, а професія – частина покликання…». Тобто, уся справа в покликанні. Усі денні завдання, у цьому випадку, виставляння оцінок учням, читання лекцій, засідання комітетів, літературна і дослідницька діяльність, кінець кінцем упираються в покликання. За словами Марті, відчуття покликання – найважливіший крок для тих, хто шукає мету і сенс.

Марті наслідував приклад Лютера, який у будь-якій праці бачив покликання, що освячує її. «Навіть брудна і неприємна робота на кшталт прибирання гною і прання дитячих пелюшок є робота чиста і свята, якщо виходить від щирого серця», – казав він. Лютер закликав простих людей – селян, праль, торговців, шевців – робити свою справу так, немов на них дивиться Сам Бог.

По суті, Лютер, кажучи про Божу присутність у повсякденному житті, зводив обидва світи воєдино. А ще в VI столітті Бенедикт Нурсійський заснував орден, метою якого було зруйнувати штучну зведену перешкоду між духовною і світською діяльністю. Молитися – означає працювати, а працювати – означає молитися, казав він своїм послідовникам. Ченці-бенедиктинці не лише вивчали теологію, зберігали і переписували древні рукописи, але і працювали фізично: осушували драговині, обробляли поля. Вони заклали основи сучасної Європи, і навіть зараз, через півтора тисячоліття, «Статут святого Бенедикта» знаходить численних прибічників.

Бенедиктинська черниця Джоан Читістер каже, що духовність – це «уміння прожити звичайне життя вкрай якісно. Якщо ми недуховні такі, як ми є, недуховні кожний на своєму місці, то і не станемо духовними за жодних інших обставин».

Бенедиктинці високо цінують благі Божі дари. Якщо в них ламається інструмент або машина, вони не купують нові, а лагодять зламане. Вони самі вирощують собі їжу і не наймають слуг. Вони не вважають жодну роботу негідною себе і отримують духовні уроки з найбуденніших справ. Наприклад, за словами Читістер, урок упокорювання: «Багачі не підмітають швидше і краще, ніж бідняки; освічені не перуть краще, ніж неосвічені; кваліфікованому фахівцеві чистити сніг не легше, ніж працівникові ферми; клірик не міняє масло в автомобілі з більшою спритністю, ніж механік».

У сучасному високотехнологічному суспільстві більшості з нас нелегко побачити зв’язок між працею і горнім світом, нелегко здобути духовні уроки із занять нехай навіть фізичною роботою. Уранці ми йдемо з дому – життя уривається. На роботі проводимо ділові зустрічі, робимо доповіді, забиваємо цвяхи, лагодимо електропроводку. А потім повертаємося додому – і життя поновлюється. І при цьому ми ще скаржимося: як мало сил залишається для життя, вимотуємося на роботі!

Проте Мартін Марті правильно каже про необхідність перетворити щоденні праці на покликання: те, що ми робимо, – це служіння, на яке нас поставив Бог. Мені, як і Марті, пощастило мати роботу, яка пов’язана з божественними предметами. Я не продаю машини, не займаюся страховками, не чищу килими і не сиджу в офісі. Я пишу книги про Бога. Але, як не дивно, мені теж не завжди легко побачити у своїх заняттях Божу руку: щоб бачити Бога в дрібницях, потрібен натренований погляд.

Християнський психолог і богослов Л’юїс Смедз (мені пощастило бути його другом) розповідає про те, як у студентські роки почув на уроках літератури про Бога, «про Якого раніше не підозрював». Цей Бог, каже Смедз, «любив красиву мову і не любив неузгоджених речень. Якщо замислитися, ця думка може сказати про Творця багато що! Адже якщо Творцеві світу подобаються красиві словосполучення, то як же Він, мабуть, любить ясне мислення і гармонійні співзвуччя концертів Баха! І як же Він, напевно, цінує будь-яке людське зусилля, спрямоване на те, щоб дати страждальникам світу цього надію, нехай навіть дуже слабку, на те, що настає Царство справедливості, миру і щастя. Одним словом, я зустрів Творця, Який любить створений Ним світ і збирається його врятувати. У Господові я набув радості. І відчуття цієї радості прийшло до мене не під час молитви, а на уроках літературної майстерності».

Так або інакше, але врешті-решт я зрозумів, що моя робота, з усією її рутинною, значуща для Творця всесвіту. Для Бога важливо не що, а як.

Куди важче інше: розпізнати в кожному земному завданні його глибинну цінність. Чи приділив я продавцеві авіаквитків, листоноші і моїм читачам ту увагу, на яку вони заслуговують? Чи чекав я, незважаючи на мій напружений робочий графік, що в рутину вторгнеться щось незвичайне? Чи освячував свій буденний день з тією ж вірою і захопленістю, з якими захоплююся природою? Чи вдалося мені розпізнати Божу присутність у кожній деталі мого життя?

Адже більша частина життя йде на побут. Люди піклуються про старих батьків і прибирають за дитиною, базікають з сусідами, відповідають на скарги покупців, прокладають скловолоконний кабель і заповнюють медичні карти пацієнтів, стоять у дорожніх заторах і пиляють дрова, дають чайові і ходять за продуктами. Дуже непросто вірити, що усе це має вищий сенс і є виконанням покликання.

Та все ж, гадаю я, адже апостол Павло написав своє велике Послання до Римлян під час кампанії зі збору пожертвувань для єрусалимських жебраків. Адже майже всі його листи починаються з піднесених молитов і теоретичного викладу вчення, після чого слідують суто практичні поради і прохання передати привіт друзям? За одинадцятим розділом Послання до Римлян, в якому апостол натхненно прославляє Бога, слідують розділи, присвячені гостинності, сексу, податкам, боргам, святам, вегетаріанству та іншим питанням практичного земного життя.

Попередній запис

Знайти золоту середину

Я щодня дякую Богові за три речі: за те, що Він дав знання Промислу Свого; ще більше за те, що ... Читати далі

Наступний запис

Наближення до Бога

«Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас», – сказав Ісус учням (Ів. 15:16). Можливо, ці слова звернені не лише ... Читати далі