Я щодня дякую Богові за три речі: за те, що Він дав знання Промислу Свого; ще більше за те, що в пітьмі Він запалив для мене світильник віри, і ще більше за те, що я можу сподіватися на життя інше – радісне, зі світлом, квітами і небесною піснею. Хелен Келер, сліпоглуха американська письменниця, викладач і громадський діяч
Бог виливає благі дари у світ, і від того, що ми з ними зробимо, залежить, чи залишаться вони благими, корисними. Жити гармонійним життям – все одно що їхати верхи конем: трохи сильніше нахилишся наліво або направо – впадеш. Радість же від верхової їзди можна отримати, лише утримавшись у сідлі.
Я виріс у репресивному церковному середовищі, а тому не з чуток знаю, як легко зісковзнути з «коня». Шестидесяті роки були гарячими: молодь ставила під сумнів усе підряд. Ми щиро вважали, що будуємо нове суспільство, суспільство свободи, миру і любові.
Сексуальна революція звільнила секс від уз шлюбу. Революціонери запевняли, що «народні уряди» Куби та інших країн побудують справедливий світ. Такі богослови, як Харві Кокс, проповідували релігію без Церкви і духовність без релігії. Журнали кричали: «Похіть повертається!» і «Жадність – це добре!» Прийом наркотиків нерідко заохочували навіть викладачі вишів.
Заднім числом усе, що відбувалося в шестидесятих, виглядає інакше. Після політичних потрясінь за перерозподіл багатств довелося заплатити дорогу ціну: загибель безлічі людей, а часто і нова убогість. Сексуальна революція залишила після себе зруйновані сім’ї, підліткові вагітності, епідемії венеричних хвороб і, мабуть, зростання експлуатації жінок. Пожадливість довела великі компанії до банкрутства і знищила заощадження працівників. Духовність без релігії і без Церкви відірвала людей від суспільного життя. Наркотики руйнували не лише розуми, але і тіла: від них загинули рок-співачка Дженіс Джоплін, видатний гітарист, співак, композитор Джімі Хендрікс, співак і поет Джим Морісон і ще безліч молодих талановитих людей…
Потрібна золота середина між неприборканим потуранням бажанням і повним їх пригніченням. І ось, коли Захід ударився у вседозволеність, в інших частинах світу намітилися свої крайнощі. У деяких мусульманських країнах жінкам забороняли керувати машиною, показуватися на людях з відкритим обличчям і навіть виступати публічно (як би чоловіків не спокусив їх голос!). Соціалістичні уряди, при усьому своєму атеїзмі, виявилися майже такими ж репресивними: захоплення «загниваючим» Заходом могло дорого обійтися громадянам країн, що йдуть до комунізму.
Я повернувся в християнство, бо воно найкраще пояснює навколишній світ і пропонує золоту середину. У кожній людині воно бачить образ і подобу Божі, проте попереджає: цей образ частково пошкоджений – закон, виключень з якого я не знаю. І фізична близькість, і гроші, і влада можуть виявитися благими Божими дарами, проте поводитися з ними потрібно дуже обережно, як з радіоактивними матеріалами. Одним словом, до хаосу людських жадань християнство підходить тверезо і реалістично.
Повернення моє не обійшлося без проблем, бо у відомих мені церквах такої золотої середини не дотримувалися. До задоволень і взагалі бажань ставилися з якнайглибшою підозрою. У мене пішли роки на те, щоб зрозуміти: джерело всякого блага на планеті – саме Бог. «Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Ів. 10:10), – сказав Ісус, звертаючись до релігійного істеблішменту Юдеї. Він прийшов у наш світ з іншого, щоб показати, ЯК найкраще жити в нашому світі.
Проте, багато християн прямо-таки шарахаються від задоволень. У давнину віруючі в Христа могли пройти сотні кілометрів, щоб подивитися на суворих аскетів, стовпників і самітників. Американський письменник Джеймс Ейджі якось назвав людину «лютим ангелом, прикутим до землі власними крилами». Мені здається, що це висловлювання повністю відповідає християнським аскетам. Вони тікали від людства. Втім, слід зауважити, що мудрі з аскетів не вважали секс, їжу і побутові зручності злом, але бачили в них благі дари Божі. Саме це розуміння і робило їх жертву такою цінною. Вони відмовилися від задоволень природних заради надприродної радості.
З часом християнство стало сприйматися людьми як ворог всякого задоволення. Згідно з цим поширеним стереотипом, християни цураються прижиттєвих радощів і сподіваються лише на посмертні нагороди. Чим рішучіше ми відкидаємо природні бажання, тим більше духовними здаємося. Проте апостол Павло суворо викриває подібні домагання на супердуховність, які обертаються приниженням добрості Божих дарів. Він говорить про тих, «хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє, хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав. Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою» (1Тим. 4:2-4).
Християнство не обіцяє виконання усіх особистих бажань і не учить гедонізму. Воно кличе до впорядковування життя, до гармонії і повноти: задоволення повинні грати в житті ту роль, яку визначив їм Творець. Інакше нас чекає загибель, як наркомана, який не може зупинитися. Біда починається, коли задоволення стають для людини самоціллю, а не відгомоном чогось більшого. «Досконалі благі бажання, які Ти дарував мені, – молився Блез Паскаль, – будь же їх Кінцем, як Ти став їх Початком».
