Іцхак (Ісак) Лурія, юдейський містик XVI століття, намагаючись пояснити страждання і зло, а також взаємозв’язок Бога зі світом, розробив вчення про «цім-цум». Це слово означає «самостиснення», «самообмеження», «повернення». Щоб дати можливість існувати матеріальному світу, Бог самообмежується, звільняє місце в Собі Самому. Бог виливає Свою світлову суть у святі посудини, які потім виливають це світло на творіння.
Добровільне самообмеження Бога зробило можливим існування сил спротиву, зокрема, зла. Сталася космічна катастрофа, що внесла в творіння хаос. Деякі іскри божественного світла повернулися до Джерела, а що залишилися в розбитих посудинах, або «шкаралупах», пали на тваринні, рослинні і мінеральні рівні.
Таким чином, згідно Лурії, творіння частково приховує в собі божественне світло. Чи, якщо скористатися іншою метафорою, творіння несе в собі «аромат» Бога подібно до того, як бурдюк зберігає аромат вина. Скептики, позбавлені духовного зору, можуть заперечувати, що Бог є. На вірних же лежить завдання вивільнити святі іскри зі шкаралуп. Ми робимо це через освячення, і в цьому процесі кожен з нас значущий, кожен вносить у нього вклад.
Багато богословів не раз уточнювали концепцію Лурії, і від них я осягнув, що освячення – процес свідомий і довгий. Погляд на світ у справжньому, неілюзорному світлі не виникає відразу. Необхідно щодня, щогодини і щомиті освячувати творіння Боже. Святі іскри, які необхідно вивільнити, розкидані усюди.
Філію Національного товариства охорони природи в нашому містечку очолює літня пара. Біл страждає від повноти, переніс багато операцій і ходить з ціпком. Сільвія – добра душа, цілими днями в’яже і пече пиріжки чоловікові та онукам. Але коли я ходжу з ними в орнітологічні експедиції, їх треновані вуха і очі з моїми не можна навіть порівняти. Літнє подружжя з легкістю розпізнають пташині голоси і за лічені секунди вкажуть на потрібного птаха. Я можу пройти повз і нічого не помітити, а вони угледять за гілками і листям цілі пташині міста, вир дикого життя.
Я намагаюся виховувати в собі сприйняття як світу суто природного, так і «штучного», який ми, люди, створюємо навколо себе. Зі свого будинку в Колорадо я весь день можу спостерігати велич Божу. Сидячи за вікном теплого будинку, я не можу не думати, що в усій цій метушні, у цьому таїнстві життя я – самозванець. І мені неважко повірити, що навколо мене – Божий світ, в якому мені даровано жити. «Краса і милість здійснюються незалежно від того, відчуваємо ми їх чи ні, – пише Ені Ділард. – найменше, що ми можемо зробити, це спробувати бути тут і зараз».
У центрі Чикаго мій день складався абсолютно інакше. Уранці – пробіжка парком. Жодних тварин окрім білок і голубів. Хоча якщо вибрати маршрут через зоопарк, то і бегемота можна побачити… А що я бачив дорогою? П’яниці і бомжі ночують під газетами і смердючими ковдрами. Повії сплять прямо на порогах біля використаних презервативів. Процвітаючі молоді люди вишикувалися в черзі на автобусних зупинках. Емігрантки з Азії везуть коляски з дітьми цих ділків. А ще – сміттярі, двірники, працівники комунальних служб. Вони роблять найчорнішу роботу, необхідну для життя міста.
Усі вони, нагадував я собі, святі іскри Божі. І не просто іскри: вони несуть у собі образ Божий. Бог створив їх і поклав на кожного місію, якою не наділив жодне інше творіння. А що я робив тоді? І що я роблю тепер, щоб вивільнити ці святі іскри і відполірувати дзеркало, що відбиває Боже лице?
* *
Переїхавши в Чикаго, я пристосувався до шуму Кларк-стріт далеко не відразу. Лежачи в ліжку влітку, я чув, як за відкритим вікном гудуть автобуси, завивають сирени, дзвенять пляшки, які кидають у сміттєвий контейнер біля нічного бару, як сваряться шофери біля світлофора. Гадав, не звикну ніколи. Але поступово звик: звуки злилися в один фоновий шум.
А в Колорадо мені, навпаки, довелося звикати до тиші. Я прокидався від щонайменшого звуку. Здригався, коли вмикався і вимикався холодильник, або раптом тихенько заспівували труби парового опалювання. Цікаво, думав я, від яких ще звуків я відвик за час життя в Чикаго?
Можливо, те ж саме стосується і внутрішнього життя з Богом. Мені немає нужди постійно шукати нових прозрінь та істин: «Навіть найзвичайніша істина, якщо вона завоювала душу цілком, стає подібною до одкровення».
З часом я зрозумів, що оперую занадто великими відрізками часу. Я усе планую заздалегідь, намічаю цілі і намагаюся йти до їх рішення. І мене сильно вибивають з ритму різні несподіванки, наприклад, телефонні дзвінки. Абсолютно інакше ставився до життя Ісус: нерідко Його денний розклад визначали люди і позапланові події! Уся Його увага була повністю зосереджена на ту людину, яка перебувала перед Ним, будь то римський сотник або жінка, що страждає від кровотечі. Христос умів вивести духовний урок, поглянувши на найбуденніші, здавалося б, речі: польові лілії, пшеницю, виноградники, овець, весілля та інші події людського життя.
