Дозволити, щоб Христос любив у нас

Специфікою християнської любови є христоцентризм у двоякому значенні цього слова. По-перше, Христос є найвищим і єдиним взірцем любови. Маєш любити так, як Він: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (Ів. 13:34). Але для того, щоб любити, як Христос, ти мусиш через віру пізнати Його обличчя, що виявляється в об’явленому Слові. Не досить пізнати особу Христа лише теоретично. Тільки із зростанням віри в тобі зростатиме любов, зростатиме екзистенціальний зв’язок з втіленим ідеалом любови, яким є Ісус Христос. Через віру, яка дозволяє тобі чути об’явлене Слово і припадати до Христа, ти пізнаєш Того, що є взірцем любови, й запрагнеш любити так, як Він полюбив, а Він полюбив до кінця. Завдяки вірі ти станеш пройматися Його думками та прагненнями, станеш думати, як Він, прагнути, як Він, любити, як Він.

По-друге, християнська любов – це любов Христа в нас. Він є нашою Дорогою, Правдою й Життям. Він – той, хто думає, молиться, живе в нас і любить у нас Своєю любов’ю. Ступінь твоєї любови залежить від ступеня віри, яка дозволяє тобі брати участь у житті Бога. Наслідування Христа є не так зовнішнім наслідуванням Його вчинків, скільки припаданням до Нього у вірі, так, щоб Його воля ставала нашою волею, а Його життя в нас могло невпинно виявлятися в нашому способі життя. Довіритися Христові через віру – це означає прийняти Його любов, що сходить на нас, дозволити Йому любити нас, дозволити, щоб у нас і через нас Він міг любити Своєю любов’ю інших. Віра дозволяє припадати до Христа, довіритися й віддатися Йому. І тоді вона стає одночасно довірою і любов’ю. Бо віра, пронизуючи усе християнське існування, містить у собі надію й любов як дві форми свого втілення.

Важко любити того, до кого ми відчуваємо антипатію. Тому ми мусимо відкритися до Христа й відчути себе безпорадною дитиною перед «негативними почуттями». Ми повинні стати, як діти, що безпорадні у своїх стосунках з Богом і людьми, зі своїм оточенням і середовищем. Бо тільки позиція довірливої віри в те, що Христос прийде й сам стане любитиме в нас, серед інших і тих, хто нам неприємний, дозволить нам перейти до любови агапе. Адже, врешті-решт, у ситуації, коли в нас зростають негативні почуття або слабшають позитивні, тільки Христос здатний любити в нас. Завдяки Йому наша воля повинна щораз більше визволятися від почуттів, принаймні стреміти до такого визволення. Його присутність у нас відкриває нам можливість навернення, звільняє нас, дарує благодать, а отже й свободу. Одначе ця присутність може здійснитися в нас настільки, наскільки ми смиренні, наскільки є малими й безпорадними перед Богом, бо тільки такими ми здатні приймати у вірі любов Христа. У цьому значенні труднощі, які виникають у стосунках з іншими людьми, дають нам можливість відкритися на благодать, на любов Ісуса, Який – бачачи, що ми безпорадні зі своїми почуттями, а водночас сподіваємося всього від Нього, – сходить до нас, як божественна агапе.

Христос, Який сходить до твого серця, прагне любити, прагне вділяти Себе іншим і прагне їх блага. Він хоче любити щораз більше й давати людям щораз більше блага, що у світлі віри означає прагнути їхньої святости. Якщо, люблячи когось, піклуєшся тільки про його земні, матеріяльні справи, то маєш усвідомити, що насправді ти не любиш по-справжньому. Мало піклуватися про земне буття, про освіту, здоров’я, матеріяльне забезпечення. Ти тоді любитимеш уповні, коли сам запрагнеш святости й захочеш, щоб й інші цього запрагнули.

Не можна любити людини, не люблячи Бога

Це Христос любить у нас іншу людину, а з цього випливає, що не можна любити людини, не люблячи Бога. Адже сам ти не здатний любити. Це Христос у тобі любить. Люблячи Христа й відкриваючись для Нього, ти відкриваєшся для сходження божественної агапе, дозволяєш Йому любити себе, а через себе й інших. Відкриваючись для сходження до тебе Христа, чи у святих таїнствах, чи в молитві, ти стаєш здатним любити інших. Наскільки ти приймаєш Христа, наскільки дозволяєш Йому заволодіти собою, настільки ти можеш давати Його іншим. Любити іншу людину – це давати їй Христа. Не можна давати те, чого не маєш. Чим сильніше ти любиш Бога й у цій любові приймаєш Його, дозволяючи Йому жити й діяти в собі, тим більше ти здатний любити інших.

Любити – це значить віддавати себе, уділяти добро іншим. Але мало лише давати матеріяльні блага. У світлі віри значно важливішими є блага духовні. Якщо ти не ділишся ними зі своїми близькими, то відбувається своєрідна духовна «крадіжка». Адже вони теж мають право на ці блага. Люди, що тебе оточують, мають право на те, щоб, зростаючи в благодаті, яка освячує, і в стремлінні до святости ти ставав для них чистим каналом благодати. Твоє зростання у святості стає у світлі віри найціннішим даром для твоїх близьких. Маєш критичним оком поглянути на свою любов, стати в правді й запитати себе, чи ти справді любиш. Ти ж, мабуть, свято переконаний, що любиш своє дитя, бо не тільки піклуєшся про його добробут, але й молишся за нього. Але ж цінність і дієвість твоєї молитви залежить не від почуттів, а від ступеня благодати, що освячує, від ступеня твоєї віри й любови до Бога. Якщо ти не живеш духовним життям, якщо твоя віра й любов до Бога не зростає, то стаєш для тих, що оточують тебе, таким собі духовним «злодієм».

Якщо матір є «літеплою» християнкою й не припала у вірі до Христа, то вона має усвідомити, що, не полюбивши Христа, не полюбила вповні й свою дитину. Не приймаючи Євхаристії, вона позбавляє благодаті і свою дитину, яка є для неї найбільшим скарбом. Вона несвідомо краде в дитини ту благодать, яка спливала б на неї завдяки її причастю. Тому що кожна наша участь у Євхаристії, кожна сповідь, прийняття інших таїнств і кожна молитва завдяки «системі сполучених посудин», тобто нашому тісному зв’язку в Містичному Тілі Христа, одночасно дає благо й іншим людям. Настільки ти любиш свого чоловіка, сина, дочку, батьків, близьких чи дальших осіб, – настільки сам навертаєшся до Бога, настільки стремиш до святости і дозволяєш, щоб уже не ти жив, але щоб жив у тобі Христос. Він, Який є єдиною любов’ю і єдиним благом, прагне любити нас безмежно й постійно шукає душі, на які міг би вилити безмір Своєї любови. Не можна любити людини, не люблячи Бога. По-справжньому люблять іншу людину тільки святі, ті, які уповні відкрилися для Христа, в яких Христос може жити й любити в усій повноті.

Попередній запис

Роль почуттів

Агапе – це не тільки творча любов, але також любов, яка будує спільність між людьми. Контакт між людьми часто є ... Читати далі

Наступний запис

Самореалізація в Христі

У психології існує поняття ідеального «я» і дійсного «я». Кожний з нас має якесь уявлення про те, яким він хотів ... Читати далі