Чутки про інший світ долітають і до тих, хто вірить тільки в матеріальне. Скажімо, учені, які не сміють згадати Бога або Творця, говорять про «антропний принцип» у творінні, який свідчить: Всесвіт повинен мати властивості, що дозволяють розвинутися розумному життю. Іншими словами, природа щонайтоншим чином налаштована на можливість життя: були б сили взаємного гравітаційного тяжіння хоч трішки іншими, Всесвіт би не сформувався; були б електромагнітні сили трохи іншими, не виникли б органічні молекули. Як сказав фізик-теоретик Фрімен Дайсон, «Всесвіт немов знав, що ми з’явимося».
Ті, хто знається на фізиці, розуміють, що Всесвіт не схожий на випадкове утворення. У ньому є видимий задум. Але чий і який?
Світські дослідники стосовно цього висловлюються шанобливіше за інших богословів. Найрозумніші зі світських учених визнають: чим більше ми знаємо, тим ясніше розуміємо, скільки ще нам невідомо. Ясні і раціональні конструкції на кшталт ньютонівської фізики поступилися місцем загадкам. Лише за моєї пам’яті астрономи відкрили сімдесят мільярдів галактик, а також визнали, що 96% складу Всесвіту залишаються для них загадкою («темна енергія» і «темна матерія»). Попутно вони змінили дату великого вибуху (момент початку Всесвіту): тепер вважається, що він стався не чотири, а п’ять мільярдів років тому. А біологи за допомогою щонайпотужніших мікроскопів побачили, як незмірно складні навіть прості клітини.
Парадоксальним чином, редукціонізм зробив світ не простішим, а складнішим. У людській ДНК містяться три мільярди нуклеотідних пар, які несуть інформацію про усю анатомію людського тіла. Але хто створив усі ці нуклеотиди, генетичний код, надзвичайно складні біологічні молекули? І навіщо? Як нам прочитати не лише «мікрокод», що зберігається усередині кожної клітини, але і «макрокоди», що керують усією планетою або Всесвітом?
Звістки про інший світ просочуються і в мистецтво. Поети, художники, письменники, драматурги – одним словом, люди, які і самі творять світи, – відчувають натхнення, навіть якщо не розуміють його джерела. Британська письменниця Вірджинія Вулф говорила про «моменти буття», які вражали її з силою електрошоку: «Для мене найбільша радість – коли під час роботи над книгою усе раптом стає на свої місця: набуває правильних контурів сцена або характер героя… Я увесь час думаю: в який же загадковий візерунок, ми, люди, вплетені! Весь світ – шедевр мистецтва, і ми – частина цього шедевра. «Гамлет» або квартет Бетховена – ось правда про громаду, звана світом. Проте ж не існує Шекспіра, не існує Бетховена. Говорячи грубо і прямо, Бога немає! Ми – слова, ми – музика. Уся справа в нас. І коли мене вражає шок, я це бачу…»
Для художника весь світ – творіння схоже на квартет Бетховена або «Гамлета» Шекспіра. Але якщо Вулф помиляється, і Творець-Особа існує? Що якщо ми – слова і музика, але не просто слова і музика, а Божі слова і музика? Якою мелодією нам треба звучати? Який текст нам створювати?
Іноді шок буття стрясає не одну людину, а ціле суспільство і навіть цілу країну. Але, на відміну від Вірджинії Вулф, люди при цьому звертаються думками до Бога. Так сталося із США 11 вересня 2001 року. Жахливе зло виявило сутність нашого суспільства. Були припинені спортивні змагання, зняті з ефіру комедії і реклама. Ми несподівано побачили, як багато в нашому житті безглуздого. Те, що три тисячі людей пішли, як завжди, на роботу і не повернулися, нагадало нам про нашу тлінність і смертність. Багато чоловіків і дружин роздумали розлучатися, а батьки стали раніше приходити з роботи, щоб більше часу приділяти дітям. Ми дізналися нових героїв: пожежників і поліцейських, які, всупереч соціобіології, віддавали життя за незнайомих для них людей.
У наступні місяці «Нью-Йорк таймс» присвятила кожному загиблому по статті. Кожному, а не тільки людям відомим і публічним. Газета немов хотіла сказати, що того дня життя кожного убитого мало цінність і сенс. На якийсь час народ попрямував у церкви. Шок від того, що сталося, доніс до нас звістку про добро і зло, життя і смерть, абсурд і сенс у такій жорстокій формі, що ми звернулися за відповідями до людей – священиків, пасторів, рабинів, – які завжди попереджали нас не зводити будинки, а тим більше хмарочоси, на піску.
Американці тоді дізналися – і дізнаються понині, – що в наші незрозумілі, горді, раціональні часи трансцендентне не поховане, але старанно маскується жалюгідними підробками. На відміну від минулих поколінь, сьогодні багато хто сумнівається, що Бог і невидимий світ дійсно існують. Та все ж ми жадаємо чогось більшого, ніж дає нам наш приземлений матеріалізм.
