Що ж нами рухає?

Виникла нова наука під назвою еволюційна психологія, яка пояснює, що наша поведінка закодована в ДНК, і в основі усіх наших вчинків лежить певний принцип, так званий «егоїстичний ген». Відкриття цього гена, за словами прибічників нової науки, є найважливішим досягненням біології з часів Дарвіна. Суть відкриття полягає в наступному: усі мої вчинки продиктовані необхідністю зберегти генетичний матеріал. Ті вчинки, які не йдуть на користь мені особисто, йдуть на користь генофонду людства.

Як вправно! Всяка доброта виявляється лише формою егоїзму. Едвард Вілсон, один із засновників сучасної соціобіології[1], проголосив, що альтруїзм є чистої води егоїзм. На його думку, людина діє «благородно», бажаючи отримати певну нагороду. Доброта, каже Вілсон, пов’язана з «брехнею, удаваністю, обманом і навіть самообманом, оскільки переконливіше за інших грає той актор, який ужився в роль».

Коли його запитали про мати Терезу, Вілсон відповів, що вона розраховувала на нагороду від Христа – а значить діяла з егоїстичних мотивів.

Втім, за межами вузького кола фахівців у цю теорію не дуже вірять. Психотерапевти, які щодня вислуховують людей, знають: наш вибір не піддається однозначному поясненню. Та і батьки розуміють: навіть найпродуманіше чергування «батога і пряника» не гарантує потрібного результату.

Що ж нами рухає? Чому одні вчаться старанно і сумлінно, а другі ледарюють, і їх виключають зі школи? Чому одні працюють без продиху, щоб набути статки, другі – щоб лікувати людей, а треті валяються на дивані перед телевізором або п’ють кров з батьків? Простого пояснення не знайти в жодному з цих випадків.

Редукціоністам особливо важко пояснити природу моральності. Нещодавно еволюційні психологи накликали на себе гнів феміністок, назвавши зґвалтування проявом природного відбору: це спосіб, яким чоловіки намагаються розповсюдити своє сім’я максимально широко. Гіпотеза огидна, але у світлі концепції «егоїстичного гена» не безглузда.

Інший видний еволюційний теоретик, Франс де Вааль, каже: «Ми підходимо до рубежу, коли наука вирве мораль з рук філософів».

Він знаходить немало прикладів «етичної» поведінки в природі: кити і дельфіни ризикують життям, рятуючи поранених родичів, шимпанзе приходять на допомогу родичам, які потрапили в біду, а слони відмовляються покидати убитих товаришів…

Усе так, але вже дуже однобоко підібрані аналогії. Де, приміром, можна навчитися правильному поводженню між статями? У нас у Скелястих горах щоосені відбувається оленячий гін. Навколо бика збирається гарем з декількох десятків олениць, і він потужними рогами відганяє конкурентів. І взагалі моногамія, а вже тим більше – рівноправ’я, у природі зустрічаються нечасто. Який же висновок ми звідси отримаємо? Чи повинні жінки брати приклад із самок богомолів, які поїдають своїх самців? Чи орієнтуватися нам на карликових шимпанзе, які влаштовують сексуальні оргії?

Чи насильство… Колись зоологи вважали вбивство собі подібних суто людським заняттям, але виявилось, що це не так. У крякв селезні, трапляється, насилують самок, причому останні через агресію самця можуть потонути. Африканські рибки скалярії запросто видзьобують очі іншим скаляріям. Серед гієн поширений безжальний канібалізм: новонароджені дитинчата б’ються не на життя, а на смерть. Деякі еволюційні психологи вважають, що люди генетично схильні розвивати цикл насильства, властивий тваринному світу.

Ми обурюємося, коли хлопець грубіянить старому батьку із хворобою Альцгеймера, коли школярі б’ють п’ятирічку, коли десятирічного хлопчика ґвалтують у туалеті, коли мати топить своїх дітей у ставку, щоб вони не заважали їй жити. Але чому? Навіщо ми обурюємося, якщо вважаємо мораль вигадкою, а поведінку пояснюємо генетичним кодом? А якщо мораль визначаємо не ми самі і не генетика, то хто? І як нам тоді бути?

«Мавпячий процес» над шкільним учителем Скоупсом, що осмілився викладати теорію еволюції всупереч заборонам, проходив, як відомо, у 1925 році. За рік до нього був ще один гучний судовий процес: заради інтелектуальної забави два студенти університету, що начиталися Ніцше, вирішили скоїти «ідеальне вбивство» і убили хлопчика. Захищав їх відомий адвокат Кларенс Дароу. Він, зокрема, казав наступне: «Чи можна говорити про провину, якщо людина серйозно сприйняла філософію Ніцше і звела за нею своє життя? Ваша честь, навряд чи буде справедливо повісити дев’ятнадцятирічного хлопчину за чудове знання філософії, якій його учили в університеті».

Одним словом, редукціоністи не пояснили, чому ми, люди, повинні поводитися краще за тварин, а не наслідувати їх. Казав же Гітлер: «Природа жорстока, тому і я жорстокий».


[1] Наукова дисципліна, що виникла на стику сучасної біології, психології і соціогуманітарного знання і займається вивченням біологічних основ соціальної поведінки тварин і людини

Попередній запис

Усуваючи сакральне

У знаменитого датського філософа Кьеркегора є притча про багача. Багач їхав в екіпажі, яким керував бідняк. Зовні було холодно і ... Читати далі

Наступний запис

Набути систему координат

Досить часто редукціонізм ще і заважає радіти. Цілком можливо, представникові племені масаї, який стоїть на одній нозі, спершись на спис, ... Читати далі