У знаменитого датського філософа Кьеркегора є притча про багача. Багач їхав в екіпажі, яким керував бідняк. Зовні було холодно і темно, а усередині – ясно і затишно: екіпаж освітлювався світильниками. Але через штучне світло багач так і не зміг побачити красу чудової зоряної ночі, якою милувався бідняк.
Так само і в наші часи: наука проливає все більше світла на видимий світ, але через тіні, що утворилися, ми все гірше сприймаємо сферу невидимого.
Я не луддит, який опирається всяким технологічним новаціям. Завдяки ноутбуку я можу знайти будь-який рядок у будь-якій з моїх книг, написаних за останні двадцять років. У комп’ютері в мене зберігаються тисячі виписок і заміток. І хоча я живу в глибокій провінції, за допомогою цього дива техніки я посилаю листи друзям в Європу і Азію. За допомогою комп’ютера я сплачую рахунки. Одним словом, всіляко насолоджуюся плюсами редукціоністського підходу до технології і науки.
Але разом з перевагами сучасного світогляду я ясно бачу і його небезпеки. Сповнений редукціонізмом дух часу привчає нас дивитися на речі спрощено. Якщо можна так виразитися, наука створює топографічну мапу світу. Ви бачили топографічні мапи? На них зеленим кольором позначена рослинність, а хвилястими лініями – гори і пагорби. Я часто користуюся такими мапами, лазячи горами в Колорадо. Проте жодна мапа – ні двомірна, ні тривимірна – не здатна відтворити усю повноту картини світу. Вона не передасть чарівність і пишність гір: прозоре і чисте повітря, килим диких квітів, гніздо куріпки, струмки з крижаною водою, сніданок на вершині.
Більше того, редукціонізм не залишає місця світу невидимому. Вважається самоочевидним, що матеріальний світ – це все, що є. Його можна вимірювати, фотографувати і класифікувати. Можна навіть розкласти на найдрібніші частки за допомогою ядерних прискорювачів. Вивчаючи частини, людина виносить судження про світ у цілому.
З невидимим Богом так поводитися не можна. Бога не зміряєш і не зведеш до простих складових. Відповідно, у технологічно розвинутий мозок людини закрадається думка, що Бога зовсім немає. І людина замикається у світі, який можна розкладати на все дрібніші складові, редукувати і аналізувати. Її слух закритий для звісток про світ інший. За думкою Льва Толстого, матеріалісти приймають те, що обмежує життя, за саме життя.
Один мій сусід просто схиблений на акуратності. Він живе на лісистій ділянці в чотири гектари. В якийсь момент йому став докучати вигляд усохлих гілок орегонських сосен: він регулярно проїздив машиною повз сосновий гай, і йому надокучала така несистемність і невпорядкованість. Сусід зателефонував у лісництво і з’ясував, що обрубати сухі гілки сосен обійдеться в п’ять тисяч доларів. Зніяковівши від такої гігантської суми, він вирішив взятися за справу сам. Обзавівся ланцюговою пилою і декілька вихідних підряд, задершись на драбину, пиляв гілки, до яких міг дотягнутися. Потім він знову зателефонував у службу догляду і запитав, скільки вони візьмуть за спилювання решти гілок. Відповідь була невтішною: «Пане Родрігесе, вам доведеться заплатити десять тисяч доларів. Щоб дістатися до верхніх гілок, ми могли б скористатися нижніми. Але тепер доведеться викликати спеціальну машину з пересувною драбиною, а це дорого».
Чим не притча про сучасне суспільство? Ми зрубили нижні гілки, на яких будувалася західна цивілізація, і до верхніх гілок нам вже не дотягнутися.
Жодне суспільство в історії не намагалося жити без віри у священне. Жодне – аж до сучасного західного. Цей стрибок в умонастроях мав трагічні наслідки, і ми тільки тепер починаємо їх усвідомлювати. Ми заплуталися в засадничих питаннях, які завжди хвилювали людство: у питаннях про сенс, мету і мораль. Один мій знайомий-скептик у свій час намагався користуватися етичним критерієм: «Що б на моєму місці зробив атеїст?» – отака пародія на християнське: «Що б зробив Ісус?» Але потім він кинув це заняття, бо хоч трохи надійних і зрозумілих відповідей отримати не зміг.
Усуваючи сакральне, ми змінюємо усе наше життя. У минулі часи люди вважали себе творіннями люблячого Бога, Який дає надію навіть у тяготах: Він тримає у Своїй долоні весь світ і направляє його до остаточного виправлення. Зараз віри в людей немає. І вони почувають себе загубленими і самотніми. Зникло послання зверху, що перевершує усе земне. А в цій звістці містилося обіцяння, яке наповнювало життя сенсом. Краса природи, унікальна цінність людини, життєва необхідність моральних критеріїв – сьогодні усе це оголошено ілюзорною надбудовою, покликаною згладити жорстоку реальність. А реальність така: світ – хаос, їм править випадок, і роль людини в ньому мізерна.
Більшість же людей упродовж усієї історії людства вважали, що наш світ, з його радощами і стражданнями, народженнями і смертями, любов’ю і гіркотою, пов’язаний зі світом сакральним, невидимим. У наші дні так думати перестали. В усякому разі, величезна частина населення земної кулі дивиться на речі інакше: ми народжуємося, зростаємо, працюємо, збагачуємося (чи розоряємося), спілкуємося і помираємо без розради. Ніщо не має глибинного сенсу.
Ейнштейн зауважив, що «ознака нашого часу – володіння досконалими засобами для досягнення неясних цілей». Фізики зводять матерію до елементарних часток, а програмісти практично всі наші знання про світ – до біт інформації. Ми знаємо, як відбувається те, що відбувається, але не знаємо, чому і навіщо. Ми навіть достеменно не знаємо, чому люди мають свободу вибору. Дійсно, чому ми можемо вибирати – любити дітей або їх бити, вчитися і працювати або пиячити? Чому ми поводимося саме так, а не інакше і робимо саме такий вибір, а не інший?
