Чого бракує нам?

Існують два погляди на світ. Один роз’єднує, а другий сполучає і збирає. Нашій епосі до вподоби перший.

Ми здатні роз’єднувати. Іншими словами, розбирати на складові частини що завгодно. Учені називають такий підхід редукціонізмом[1], і для науки він дійсно корисний. Складні структури, такі як Сонячна система, клімат планети, людське тіло, можна розкласти на прості складові. Так легше розібратися в їх влаштуванні і роботі.

Нинішня цифрова революція – тріумф редукціонізма: комп’ютери зводять усю інформацію до одиниці і нуля. Ми вміємо перетворювати в цифрові ряди художні тексти, музику, фотографії і фільми. Декілька хвилин у пошуковій системі – і я можу знайти будь-яку цитату з Шекспіра або помилуватися картиною, що висить у Луврі.

Але чи вдалося нам створити творіння, яке захочуть зберегти наші нащадки? Чи дотягує сучасний живопис до робіт імпресіоністів, а література – до творінь Шекспіра? Чи обійшли наші композитори Баха і Бетховена? У переважній більшості випадків препарувати легше, ніж творити. Подумайте про штучні людські кінцівки, виготовлені за допомогою сучасних технологій: наскільки вони незграбні і неповноцінні порівняно з тими, які дані нам від народження!

Колись у шкільних підручниках писали, що хімічні речовини, що становлять людське тіло, можна купити за невеликі гроші в магазині «Юний хімік». Але це не пояснює красу і спритність видатного баскетболіста Майкла Джордана або екс-першої ракетки світу Серени Вільямс. На шкільних заняттях зі сексології підліткам розкажуть про фаллопієві труби і сім’явивідні протоки, але не пояснять диво, таїнство і хвилювання подружнього сексу.

Ми уміємо розбирати предмети і явища на частини, але чи здатні ми створити ціле? Ми можемо імплантувати в живий організм штучні деталі або препарувати тіло. Але чи знаємо ми, що є людина? Звідки вона пішла? Чому з’явилася у Всесвіті? Чи залишиться жити певна частина людської особистості після її фізичної смерті? І як бути з невидимим світом, про який повідомляють містики? Зі світом, який неможливо розчленувати на шматочки і виставити напоказ у галереї? Знати окремі частини – не означає розуміти ціле.

Одного разу я чув, як місіонерка Елізабет Еліот розповідала про Даюме, жінку з еквадорського племені аука, яку Еліот привезла в Нью-Йорк. Коли вони йшли вулицями, Еліот пояснювала про машини, гідранти, тротуари і світлофори. Даюма жадібно вбирала пояснення, але мовчала. Потім Еліот повела її на оглядовий майданчик Емпайр-Стейт-білдінг: з висоти знаменитого хмарочоса люди здавалися ліліпутами, а автомобілі іграшковими. Даюма знову нічого не сказала. Еліот було цікаво, які враження викликає в дикунки сучасна цивілізація, але добитися відповідей вона так і не змогла. Нарешті, Даюма заговорила. Вона ткнула пальцем у велику білу пляму на стіні – пташині екскременти: «Який птах її залишив?» Жінка побачила щось знайоме, те, що перекликалося з її попереднім досвідом…

Колись мені довелося побувати на Вогняній Землі, архіпелазі, який розташований на крайньому півдні Південної Америки. Таку назва цим місцям дав Магеллан: проходячи вночі повз узбережжя, він помітив вогні і вирішив, що вони вулканічного походження. Насправді це були багаття місцевих жителів. Цікаво, що тубільці не звернули на кораблі жодної уваги. Вони визнали кораблі примарами: настільки незвичним був їх вигляд, який ніяк не відповідав їх попередньому досвіду. Виходить, щоб усвідомити реальність побаченого, тубільцям забракло досвіду і уяви.

А чого не помічаємо ми – будівельники хмарочосів і вже не вітрильників, а космічних станцій і телескопів «Хаббл», спрямованих до меж Всесвіту? Чого бракує нам? Що нездатні розгледіти за браком віри чи фантазії ми?


[1] Рене Декарт формулює девіз редукціонізму так: «Якби ми досконало дізналися, які маленькі частини, що становлять усі фізичні тіла, ми б досконало пізнали природу». Френсіс Крик, один з першовідкривачів структури ДНК, застосовує формулювання Декарта до людей: «Ваша душа – лише згусток нейронів… не більше ніж діяльність величезного числа нервових клітин і пов’язаних з ними молекул». – Прим. автора.

Наступний запис

Усуваючи сакральне

У знаменитого датського філософа Кьеркегора є притча про багача. Багач їхав в екіпажі, яким керував бідняк. Зовні було холодно і ... Читати далі