Ми, люди, дуже швидко помічаємо всяку несправедливість відносно себе. На усе оточення і навіть на самого Господа Бога дехто ображається, якщо в них не так виходить у житті, як вони б хотіли. Але несправедливість, яку ми самі, люди, коїмо у світі, нам менш ясна. Нам навіть її взагалі важко визнати.
Справедливість – яке прекрасне слово. Є щось божественне в ньому. Воно надихає, докоряє і мучить. Свято нас мучить, коли ми боремося за справедливість відносно інших людей, і в тугу ввергає нас, коли ми домагаємося повної справедливості, і часто в найменших дурницях, відносно себе з боку інших.
Сама справедливість нас увесь час штовхає і примушує бути вище за справедливість і ніколи не бути нижче її. І ми відчуваємо в душі своїй мир і радість, коли здійснюємо справедливість, і особливо коли стаємо у своїх почуттях вище за справедливість. Стати над справедливістю – це означає увійти вже до Царства Христової любові.
Є в нас, людях, почуття, які можна назвати щедрими, багатими, наприклад – любов, великодушність, безкорисливість, самовідданість. Але є в нас і почуття скромніші, але в повсякденному житті, можливо, ще більше нам потрібні – без яких життя у світі стає зовсім неможливим. До цих скромних і тихих почуттів і відноситься справедливість. Вона регулює основи людського життя і особистого, і суспільно-соціального, і державного. До поняття цієї справедливості слід віднести і просту чесність, правдивість, повагу до іншої людини, до її життя, до її слова, до її свободи. Свобода є найголовніша частина життя іншої людини. Свободу треба охороняти справедливістю. Справедливість формулюється заповідями, даними Богом людству на Синаї. Усі вони говорять про справедливий Закон Божий, даний людині. І 10-та, остання заповідь говорить про те, що несправедливість до іншої людини не можна допускати навіть у своїх сокровенних бажаннях. Не можна бажати нічого, що може порушити життя і права іншого.
Я назвав любов щедрим, «багатим» почуттям. Звичайно, це відноситься не до всякої любові, а лише до самовідданої і справедливої. Наприклад, якщо батьки, що усиновили дитину, ставляться до неї гірше, ніж до своєї рідної, вони в цьому проявляють несправедливість. Так справедливість контролює навіть любов.
Що каже Біблія про справедливість? Книга Іова говорить про Іова з похвалою: «Був чоловік цей непорочний, справедливий і богобоязкий» (Іов. 1:1). Псалом 118 каже про Бога: «Праведний Ти, Господи, і справедливі суди Твої» (Пс. 118:137). З цього виходить, якщо ми не відчуваємо Божественної справедливості відносно себе, то совість наша, значить, відстає від часу і від Істини Божої.
Нещодавно один юнак розповів мені про неприємність, що сталася з ним. У зв’язку з пограбуванням бензоколонки він, що випадково перебував поблизу цього місця, був затриманий. Поки з’ясовувалися обставини цієї справи, він провів певний час в ув’язненні. Мене здивувала і порадувала реакція цього юнака на таку подію, яка була несправедливістю відносно його. Він сказав: потрапивши в цю історію, я став роздумувати про те, що сталося і дійшов висновку, що в цій події була своя моральна закономірність, і я побачив у ній вищу справедливість. Річ у тім, що я скоїв одного разу неморальний вчинок, і він мені зійшов з рук. І я мав зазнати якесь страждання зараз. Це справедливо… Я здивувався такому морально-чистому, релігійному проникненню в суть життя цієї молодої людини. «Така істинна віра в Бога», – подумав я.
Совість, як почуття глобальної справедливості, природжене людині (людина – «образ Божий»). У дітей і молодих людей совість буває іноді чуйнішою, ніж у людей, що пожили, і як би звиклися з несправедливістю цього світу. Йдучи у своєму житті шляхом моральних компромісів, людина поступово спустошується душею і перестає відчувати, коли буває несправедливою до іншої людини, гостро відчуваючи, проте, всяку несправедливість інших відносно себе.
Милосердя до бідних псалом 81 називає не милосердям, а справедливістю; і це, звичайно, справедливо. «Судіть сироту і вбогого по правді» (Пс. 81:3), – каже Біблія. Якщо в тебе два кусня хліба або дві сорочки, а в людини, яка поряд з тобою, немає хліба і навіть однієї сорочки, то це навіть не любов, не милосердя, а просто справедливість, якщо ти поділишся хлібом і віддаси одну сорочку тому, хто має потребу. Говорячи в посланні до Ефесян про повагу дітей до батьків, апостол Павло називає повагу до батьків не подвигом і не самопожертвуванням, а лише справедливістю. Заповідь, дана Богом людині: «Шануй батька твого і матір твою, [щоб тобі було добре і] щоб продовжилися дні твої на землі» (єдина заповідь з обіцянкою) вказує на шлях справедливості. Неповага і неувага до тих людей, які для нас таку величезну справу зробили, народивши нас у світ, були обрані Самим Богом стати нашим батьком і матір’ю, неповага до батьків – є глибока, кричуща несправедливість. Далеко не усі це відчувають. Але коли самі відчувають цю ж несправедливість відносно себе, з боку своїх дітей, краще розуміють свій гріх.
Розсудливий розбійник, висячи на хресті поруч із Спасителем світу, зупиняючи іншого, теж розіпнутого, але озлобленого розбійника, висловив думку, що показує ясність і чесність його моральної свідомості і високу його справедливість. Він так сказав своєму приятелеві, теж розіпнутому і помираючому на хресті: «І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він (Христос) нічого лихого не вчинив» (Лк. 23:41). Ясно видно тут двояке явлення справедливості: це визнання людиною своєї провини – визнання невинності іншої людини. От приклад чесної, неегоцентричної свідомості. Вона може відкритися і в дуже грішній людині. Це ілюстрація до того, що сказав Ф. М. Достоєвський про людину у своїй книзі «Записки з Мертвого будинку». Достоєвський побачив, що на дні душі навіть найзапеклішого злочинця таїться іскра тієї людяності, в якій саме і проявляється Божий образ у людині. Тут джерело усієї світової справедливості. Світло йде від Бога через людину, що протерла люстерко своєї душі, стерла із совісті пил і відбиває Боже Світло. Велику розраду ми відчуваємо у світі від явлення всякої справедливості, незалежно навіть від того, має чи не має вона стосунку особисто до нас. Справедливість є світло саме по собі. І коли ми до неї торкаємося, ми переживаємо почуття повноти життя і радості. Бог тоді з нами. Це зрозумів розбійник на Голгофському хресті. І тому він увійшов з Христом у Рай.
Найбільше торжество справедливості здійсниться на останньому Суді, коли Бог «витре всяку сльозу» з очей людини. Усе тоді буде названо своїм справжнім ім’ям, впаде всяка помилкова велич, і правда займе своє місце. Це буде апофеоз всесвітньої справедливості і вищої любові.
Побачити справедливість оточуючих нас, відчути і свою справедливість відносно людей – це велике щастя, оскільки найвища справедливість – вища за справедливість, і ім’я їй любов.
Автор: архієпископ Іоанн (Шаховський)
