Догодити вірою

Бог не відповідає на наші потреби. Він відповідає на нашу віру!

За довгі роки я зустрічав багатьох щирих вірних, які сповнені Духом Святим, люблять і бояться Бога, утримуються від гріха, та все ж такі люди часто запитують: «Чому я не чую Бога і не відчуваю Його присутності«? Я відчуваю відчай цих святих, коли вони виконують усе, що повинні, на їх думку, виконувати, але не можуть з’єднатися з Господом у молитві. Поговоривши з ними декілька хвилин, ми зазвичай виявляємо причину цієї проблеми. Найчастіше на це питання є одна відповідь, і її можна знайти в наступному вірші:

«Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою, новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою! Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв» (Євр. 10:19-23).

По-перше, автор каже нам, що ми можемо увійти до святого святих, де мешкає Господь. Згадайте той момент, коли Господь віддав Свій дух на Хресті, тоді завіса в храмі роздерлася надвоє від верху до низу. Бог вийшов з храму і приготувався увійти до Свого нового храму, у народжену згори людину. Тому тепер, коли ми наближаємося до Нього, ми шукаємо Його усередині себе, а не намагаємося уявити вхід у тронний зал за мільйони кілометрів від нас, бо з’єднання з Духом Божим усередині нас означає нашу присутність у тронному залі разом з Ісусом і Отцем.

Зверніть увагу, автор каже нам, що ми повинні підходити до Бога з відвагою. Але як підійти до Нього з такою упевненістю? Просто тому, що Він вже приготував шлях для нас, щоб ми могли увійти до Його присутності через Його кров, яку Він пролив на Голгофі. Ми очистили нашу совість від диктату засудження, яке мучило нас через гріх, і тепер ми можемо увійти до Його присутності з твердою упевненістю.

Надійніше за цей шлях немає. Це непорушний факт. Бог каже, якщо ми наблизимося до Нього, Він теж наближатиметься до нас! Проте головною проблемою для більшої частини людей є твердження про повну віру. Ми повинні йти до Нього з вірою! Бо Писання ясно каже нам: «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр. 11:6).

Прислухайтеся до цих слів: «Догодити ж без віри не можна». Подумайте над цими словами, і нехай вони глибоко укоріняться у вашому серці.

«Я просто шукає того, хто повірить!»

Ніколи не забуду того часу, коли мені було лише декілька років у Господові, я був самотньою людиною і винаймав квартиру в Північній Кароліні. Одного разу уранці я міцно спав, і раптом несподівано для себе самого я підскочив у ліжку, сів, і з моїх вуст вилетіли слова: «Я просто шукаю того, хто повірить!»

Я подивився на будильник, була тільки четверта година ранку. Я ще остаточно не прокинувся, тому мені знадобився певний час, щоб отямитися і зрозуміти, де я перебуваю і що сталося. Я включив світло поряд з ліжком і виявив, що простирадла були мокрими від поту, хоча я не хворів і жодної температури в мене не було. Я був приголомшений і в той же час відчував благоговіння, бо зрозумів, що Бог щойно промовив моїми вустами. Але тоді я подумав: Що особливого в цих словах? Я знаю, що Він шукає тих, хто вірить. Я почував себе втомленим, тому знову улігся і заснув.

Коли наступного ранку я прокинувся, весь день, здавалося, у мене в голові крутилася одна і та ж думка: Я просто шукаю того, хто повірить… Я просто шукаю того, хто повірить… Я просто шукаю того, хто повірить… Біля полудня я раптом збагнув. Я сказав собі вголос: «Ось це так!»

З цієї миті я став роздумувати над наступними двома питаннями: Що найбільше засмучувало Ісуса? (Не те, що викликало в Ньому гнів понад усе, бо Він гнівався найбільше, звичайно ж, на фарисеїв). І що радувало Його найбільше?.. По-перше, понад усе Він засмучувався через невіру людей у те, що Він виконає Свої обіцянки! Простіше кажучи, Він засмучувався через брак віри, або через маловір’я. По суті, віра полягає в наступному: коли ми віримо, ми не сумніваємося, що Бог зробить те, що обіцяв зробити. Бог не людина, щоб Йому дозволити собі брехати, Він гарантує і підтверджує Своє Слово честю Свого імені. Він присягається Самим Собою, оскільки вище за Його ім’я немає нічого. Тому коли ми в Ньому сумніваємося, ми завдаємо образи Його гідності. Давайте подивимося на цю проблему таким чином. Прочитайте ті випадки, коли Ісус засмучувався через невіру людей. Декілька таких випадків узято з Євангелія від Матвія:

  • Маловірні! (Мт. 6:30).
  • І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? (Мт. 8:25,26).
  • І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився? (Мт. 14:31).
  • А Ісус, знавши те, запитав: Чого між собою міркуєте ви, маловірні, що хлібів не взяли? (Мт. 16:8).

Ви чуєте в Його голосі розчарування і печаль? Проте понад усе нас вражає випадок з Його учнями, коли вони не могли вигнати демона з хлопчика-епілептика. Ось що сказав Ісус Своїм учням:

«А Ісус відповів і сказав: О роде невірний й розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його! Потому Ісус погрозив йому, і демон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години!» (Мт. 17:17,18). Як бачите, Він не стримував Своїх почуттів. У Його голосі відчуваються не лише розчарування, але навіть досада і печаль, які граничать з праведним гнівом!

Після цього учні запитали Його, чому вони не змогли вигнати того демона. Ісус просто відповів: «Через ваше невірство» (Мт. 17:20).

Попередній запис

Три рівні взаємин

У наведених вище уривках з Писання Ісус сказав учням, що Він хотів би відкрити їм багато що, але вони доки ... Читати далі

Наступний запис

Бог відповідає на нашу віру

Ми усе отримуємо від Господа через віру. Я виявив істину, згідно якої багато хто в Тілі Христовому не знає про ... Читати далі