Пустеля – місце пониження

Біблійна символіка пустелі пов’язана par excellence з покликанням вибраного народу вийти з Єгипту й увійти в Обіцяну Землю. З Єгипту до Ханаану близько чотирьохсот кілометрів. Навіть багатотисячний караван може пройти цю відстань за два-три тижні. Тим часом мандрівка вибраного народу тривала сорок років. Бог, покликавши Свій народ у пустелю, ніби змушував його позбутися впевнености в собі й підкоритися суворому життю; підкоритися неминучому на шляху віри процесові пониження й цілковито довіритися Богові.

Пустеля – це передовсім символ пониження, позбавлення всього. Людина опиняється перед безмежжям неба, безмежжям піску й перед собою. Усе тут зводиться до суттєвих і необхідних елементів – простір, небо, земля, пісок, Господь і сама людина. Вихід у пустелю означає позбавлення найнеобхідніших речей – людину мучить голод і спрага, як фізична, так і духовна. Позбавлення всього, яке породжує голод і спрагу, призводить до того, що між фізичним і духовним голодом та спрагою виникає тісний зв’язок. Завдяки цим труднощам на поверхню виходить те, що дуже глибоко заховане в людині.

Пустеля є місцем і часом розриву з прив’язаностями і з власною системою забезпечень. Людина, що мандрує пустелею, не має нічого – її життєва ситуація постійно непевна, у неї немає жодних гарантій, їй не вистачає найнеобхіднішого. Мандрівники в пустелі знають, що там потрібно вдовольнитися лише тим, що дає Бог, а тому усвідомлюють необхідність спиратися винятково на Бога, оскільки Бог хоче бути для мандрівників пустелі всім.

Кочовий народ, який у пустелі дістав від Бога чудесну манну, не може запастися нею. Він має щодня вірити, що вона спаде з неба знову. Має вірити, що Бог безперервно опікується ним. Отже, пустеля стає місцем народження віри. Віра ж поглиблюється відповідно до щораз більшого пониження. Бог проникає в людину тим більше, чим більше вона понижує себе, чим більше прагне відповісти на Божий заклик й відкритися для любови, яку пізнає.

Наскільки людина дозволить позбавити себе власного «я» і власної безпеки, настільки Бог зможе зійти в неї і стати для неї єдиною опорою. Що більше поглиблюються взаємні таємничі взаємозв’язки між Богом і людиною, то більшого пониження вимагає від людини Бог. Це пониження настійливо закликає щораз більше дарувати самого себе. Бог сподівається, що той, хто Його любить, захоче перейти через свої суто людські можливості та погодиться на цілковите позбавлення від усього, чим він є і що має, аби ставати Його знаком, місцем живої присутности Бога у світі.

Пустеля – це місце народження й розвитку динамічної віри, яка змінює життя людини. Бог очікує, що в пустелі людина літепла, людина малої віри пристрасно повірить і віддасться Богові. Завдяки тому, що в пустелі відбулося повне пониження народу, саме там сталося укладення союзу, шлюбу між Ізраїлем і Богом, коли Бог приніс Себе в дар народові, а народ присягнув Йому бути вірним.

Пустеля – пізнання Божої любови

Пониження, якого зазнає людина в пустелі, й пізнання правди про себе дозволяє їй одночасно пізнати правду про Бога, Який є любов’ю, пережити Його особливу присутність і Його силу, а понад усе дозволяє їй пізнати Його милосердя. На гріхи й неміч людини Бог відповідає любов’ю і батьківським піклуванням. На бунт і гріх народу, Він відповідає чудом манни і такої потрібної в цей момент води. Незважаючи на все людське зло, яке виявилося в пустелі, Бог особливо явно був присутній там. Він провадив вибраний народ. Він був видимий і водночас прихований у хмарі та вогні. Хмара, вказуючи на присутність Бога, одночасно Його закривала. Вона була для ізраїльтян водночас світлом і пітьмою, символізувала близькість і недоступність Бога.

Бог вивів у пустелю неорганізований натовп, але ті, хто пройшов її, були вже народом, пов’язаним з Богом Завітом – це були інші люди. Мета пустелі – сформувати людину, зміцнити її віру, усунути всяку пересічність, виховати справжніх учнів Христа. Коли вибраний народ увійшов в обіцяну землю, то був нечисельним, але збагаченим досвідом пустелі. У бурі й блискавицях він пізнав Бога, а водночас власну слабкість і глибину власного падіння. Пізнав дуже виразно власне безсилля і завдяки цьому так гостро відчув милосердя Боже.

У пустелі ти пізнаєш Бога, Який тебе ніколи не полишає. Це правда, що там Бог приховується, але насправді саме там Він є найближче до тебе. Ніколи Він не є так близько, як тоді. Чекає лише на твою віру, чекає, аби ти простягнув до Нього свої руки.

У власній слабкості вибраний народ відкрив справжню тайну Бога. Коли ти пізнаєш свою неміч, тоді Бог закликає тебе кинутися в обійми Його милосердя. Пустеля існує для того, щоб ти звернувся до Того, хто є милосердям.

Досвід пустелі допоможе тобі відчути потребу в Бозі й пізнати свою повну залежність від Нього. У цей час, коли ти переживаєш вкрай важкий час розчарування, спокус і пітьми, тобі легше усвідомити власну безпорадність і неміч. Коли ти пізнаєш правду про себе й проситимеш у Бога прощення, то тоді, як блудний син, побачиш безмежну ласку Отця й величезну Його радість з нагоди твого повернення. Ти зможеш подивитися в Його очі, сповнені любови. Прощаючи тебе, Бог одночасно й будуватиме в тобі смирення.

Пустеля – це не батьківщина, а тільки шлях, дорога до пізнання милосердної любови Бога. Усі, хто шукає Бога, повинні пройти її, тому що досвід пустелі тісно пов’язаний з поглибленням нашої віри в Його милосердя.

Пустеля – це час формування людини за тим законом, що тільки труднощі й опір виховують людину. Твоя любов до Бога, яка саме тоді народжується, повинна стати остаточним сопричастям з Ним. «Любити Бога – це означає відмовитися заради Нього від усього, що не є Богом», – говорить св. Іван від Хреста (Шлях на Гору Кармель). Пустеля є не тільки місцем народження нашої віри, у кінцевому результаті – це батьківщина споглядання.

Попередній запис

Запровадити до пустелі

Мойсей у пустелі, Аскназій Ісак У біблійний символіці пустеля – це етап на шляху до Бога. ... Читати далі

Наступний запис

Два види земних засобів

Жак Маритен ділить земні засоби, якими користується Церква з духовною метою, на багаті – rich temporal means, й убогі – ... Читати далі