Мир, який дає віра

Коли внаслідок твоїх випробувань віри зміцніє твоє довірення себе Ісусові, припадання до Нього й бажання на Нього спертися, тоді в твоє життя прийде Його мир. Слова «мир вам», єврейською мовою «шалом», це дуже інтимне привітання. Це побажання такого миру, який дають близькі стосунки з Богом. Так його розуміли в Старому Завіті. Саме так Христос вітає Своїх учнів: «Шалом». Під час Тайної Вечері Він сказав їм: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ.» (Ів. 14:27).

Світ теж хоче дати нам мир, той людський мир. Є два види миру, так як є два види радости. Є людський мир і людська радість, нетривалі і тимчасові. І є мир Христа, і Христова радість, які народжуються в нас як щось стале, побудоване на вірі. Що таке людський мир і людська радість? Це щось, одержане від людей. Наш людський мир ми ніби вижебруємо в іншої людини. Бо насправді, шукаючи такого миру і радости, шукаємо об’їдків і милостині. Адже ця дрібка людського визнання, пригорща похвали, компліменту чи чийогось дружнього погляду – це все об’їдки, з яких ми хочемо збудувати свій спокій. І навіть якщо хтось і досягає визнання, успіху, тобто отримує всі ті людські об’їдки, які його вдовольняють, яким нетривалим є цей вижебраний людський мир, який дає нам світ. Досить якогось інциденту, чийогось нахабства, злости, підозрілого погляду, і наш спокій тріскає, як мильна бульбашка, радість щезає. Немає уже в нас миру, бо забрали в нас вижебрані об’їдки.

Коли ми втрачаємо той людський спокій, на його місце приходить його протилежність – страх, який є хворобливим почуттям, що породжує неврози. Страх народжується тому, що ми шукаємо людського миру. Він буває наслідком утрати тих вижебраних крихт миру, які в нас відбирається, а, може, бути й наслідком побоювання, що ми втратимо чиюсь прихильність, чийсь людський погляд, чиюсь згоду на те, що ми робимо, людську усмішку. І таким чином ми піддаємося людським прихотям, настроям, тому, що приносить нам цей день і що дає нам світ.

Той інший мир – мир Христа – виникає з Його присутности. Це Його дар. «Мир Свій вам даю», – говорить Христос. Це Він – наш мир, дарований вірою (див. Еф. 2:14). Приймаючи у вірі мир Христа, ти приймаєш Його особу, навстіж відкриваєш для Нього двері свого серця.

Тривога й сум – це завжди погано, вони завжди є наслідком себелюбства, але спокій і радість не завжди йдуть від Христа. Не кожен спокій і не кожна радість добра. Якщо я радію, що мені щось вдалося, то це людська, нетривала радість, усе ті ж об’їдки. Якщо біжимо за такою радістю, за таким миром, то це буде завжди картковий будиночок, що розлітатиметься з будь-якого приводу, бо наш Бог не погоджується, аби цей людський спокій – спокій цього світу – був чимось стійким у нашому житті.

Справжній мир – це плід внутрішнього життя, плід віри, поглибленої через випробування, плід, який ми отримуємо не у вихідному, а в кінцевому пункті. Це не так вираження досягнення чогось, як результат вибору. Якщо у твоєму житті повно ідолів, залежностей – ти не матимеш спокою. Доки між тобою та Богом стоїть хтось або щось, доти ти не зможеш до кінця з вірою припасти до Бога, і не буде в тобі миру. Шкода твоїх страждань, що виникатимуть тоді.

Мир Христа – це результат вибору Його самого. Тут важливий принциповий вибір, фундаментальна оцінка. Чи справді Христос є для тебе найвищою цінністю? Він відкупив тебе на хресті і воскрес, даючи тобі можливість пізнати справжній мир і справжню радість. Цей мир і пов’язана з ним постійна радість є ніби у твоїх руках – завдяки хресту та воскресенню. Але ти мусиш вибрати, мусиш, користуючись плодами хреста і воскресення, вибрати Христа з Його миром. Це має бути процес твого прийняття Христа. Ти не можеш вибрати мир і радість, якщо не вибрав Христа, бо це Він допомагає тобі робити вибір, забираючи в тебе те, що тебе зв’язує і поневолює. Він скидає твоїх ідолів. Якщо погодишся з цим – це буде твій вибір, вибір миру, радости й свободи, вибір твоєї віри.

Якщо тебе мучать неврози, тим більше, якщо вони посилюються, – то це свідчить переважно про те, що в тобі ще мало духовного життя, що ти ще мало у своєму виборі звертаєш погляд на Христа. Це означає, що ти ще не обрав свого божественного Друга, що все ще мало в тобі віри, яка дає мир. Ти маєш навчитися приймати, тобто постійно вибирати Христа. Приймаючи Його волю, ти вибираєш і приймаєш Його любов.

Але цей вибір мусить мати в основі щось, що, врешті-решт, є найважливішим – віру в любов. Чого Ісус від мене очікує, чого хоче? Він хоче, щоб, люблячи Його волю, ти хотів собі добра. Христос нічого не потребує для себе. Якщо Він чогось хоче від тебе, то завжди лише для твого добра. Він хоче любити тебе і хоче, щоб ти прийняв це Його бажання, тобто Його любов. Адже ти, як мале дитя, яке не знає, що для нього добре. Дитину треба змушувати, щоб вона вчилася, їла, щоб одягалася, бо вона не вміє любити себе. Це мама й тато люблять її, піклуються про неї. Дитина ж не може сама себе любити й піклуватися про себе. Так і з нами. Ми не знаємо, що для нас добре, не можемо себе любити. Наша любов до себе буде чистою й безкорисливою, коли ми навчимося любити Його волю, Його любов і піклування про нас.

Христос – це Хтось, хто чогось від тебе чекає, це передовсім воля, яка виявляється нам. Вірити й любити Христа – це любити те, чого Він хоче, любити Його волю. Маємо вибирати Його саме так – люблячи те, що Він любить. Тільки любов до волі Христа, підтверджена нашим вибором у випробуваннях віри, приносить мир і справжню радість, якої ніщо не може відібрати.

Попередній запис

Життєві бурі

Ісус заспокоює бурю, Джеймс Тіссо Особливо сприятливим часом для розвитку нашої віри є наші життєві бурі. ... Читати далі

Наступний запис

Запровадити до пустелі

Мойсей у пустелі, Аскназій Ісак У біблійний символіці пустеля – це етап на шляху до Бога. ... Читати далі