Процес твого навернення повинен привести тебе до євангельського радикалізму віри, до якого закликає Бог в Об’явленні св. Івана: «Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…» (Об. 3:15-16).
Про те, яким важливим є радикалізм нашої віри, говорить святий Іван від Хреста, використовуючи образ двох прив’язаних птахів. Один з них прив’язаний грубою, а другий – тонкою ниткою. Але по суті вони в однаковому становищі, бо обидва прив’язані. А зміниться ситуація лише тоді, коли не буде жодних пут.
Протилежністю радикалізму є компроміс, компроміс у прагненнях, у життєвій позиції, у молитві. Бог – максималіст, Він хоче дати тобі все, але ти постійно хочеш замало і просиш небагато. Ти все ще не шукаєш найголовнішого, що стало б здійсненням мети твого життя – щоб Христос міг у тобі вповні жити й царювати. Чи знаєш ти, як сильно зв’язуєш руки Богові, коли просиш небагато і вдовольняєшся компромісом? У нашому житті все має бути підпорядковане єдиній меті – щоб Христос у нас зростав і досягнув Своєї повноти. Усе має служити цьому, тому Бог домагається радикалізму також у наших проханнях. Господь може їх не почути, бо «надто мало» ми просимо. Якщо б, виконавши наші прохання про квартиру, здоров’я, роботу, Бог став би нам непотрібним, то Він може відмовитися виконувати таке прохання. Господь є божевільним, Він хоче дати тобі усе, хоче дати тобі Царство, а ти, бажаючи так мало, робиш Його намір неможливим.
Шукайте спершу, тобто передусім, Царства Божого і його справедливости, а все інше вам додасться (див. Мт. 6:33). Хтось сказав, що коли не шукатимеш понад усе Царства Божого, то навіть та решта усього іншого, яку маєш, буде в тебе відібрана. Кожна твоя проблема, яку переживаєш, усі труднощі є, врешті-решт, закликом Бога, аби ти хотів більшого, щоб шукав насамперед Царства Божого, бо все інше тобі додасться; є закликом Бога до навернення, до віри.
Про радикалізм святої Терези від Дитятка Ісуса сказала її рідна сестра Марія: «Ти одержима Богом» (лист від Марії, 16 вересня 1896). Одержима, тобто така, що прагне віддати Йому все. Спробуй за її прикладом бажати щораз більше та більше, так щоб твоя воля була охоплена євангельським радикалізмом, щоб ти теж став «одержимим» Богом, щоб услід за святою Терезою міг сказати: «Вибираю все, чого Ти хочеш!». У день своєї смерти, ввечері 30 вересня 1897 року, вона сказала: «Ніколи не думала, що можна так страждати! Ніколи! Ніколи! Не можу цього пояснити інакше, як тільки моїм гарячим прагненням спасти душі!» (Жовтий зошит, 30 вересня 1897). Свята Тереза страждала також і за тебе, щоб ти, як і вона, був «одержимий» Богом, щоб, як вона, жив євангельським радикалізмом.
Святий Амвросій підкреслює, що Господь дивиться не стільки на те, що ми жертвуємо Йому, скільки на те, що залишаємо для себе. Бог є ревнивий, Він полюбив тебе до решти й хоче, щоб ти уповні відкрився на Його дар, щоб Він міг обдарувати тебе всім.
Зустріч Ісуса із заможним юнаком, тричі передана нам у Євангеліях – через св. Матвія, св. Марка і св. Луку, – була справді незвичайною. Коли Ісус збирався в дорогу, прийшов до Нього якийсь чоловік, упав на коліна й запитав: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» – «Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька й матір – відповів йому Ісус». Юнак же промовив: «Все це я зберіг змалку». Тоді Ісус подивився на нього з любов’ю й сказав: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за Мною». Але той зажурився і пішов засмучений, бо мав великий маєток (див.: Мр. 10:17-22; Мт. 19:16-22).
Описуючи сцену далі, св. Лука показує нам щось незвичне й несподіване: «Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: Як тяжко багатим увійти в Царство Боже!» (Лк. 18:24). Учнів здивували ці слова. І ми могли б здивуватися – адже він дотримувався всіх заповідей. Проте Христос, побачивши зажуру юнака, сказав: «Як тяжко такому увійти в Боже Царство». Ці слова приголомшують. Ісус удруге мовив до апостолів так, ніби розумів, що це дуже важко для них: «Мої діти, як тяжко отим, хто надію кладе на багатство, увійти в Царство Боже! Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти! А вони здивувалися дуже, і казали один до одного: Хто ж тоді може спастися?» (Мр. 10:24-26). З цього випливає, що замало дотримуватися Божих заповідей, що заклик Христа до одержимости, а отже, до євангельського радикалізму, накладає на нас обов’язки. Ми маємо постійно навертатися до такого радикалізму. Коментуючи цей текст, свята Тереза Авільська скаже, що заможному юнакові забракло зернятка шаленства. Він був, як говорить св. Лука, знатним, отож займав якесь високе становище. Так що мав би зректися багатьох речей, фактично всього. В такій ситуації треба було полишити тверезий розум, погодитися на те, що люди скажуть: він несповна розуму – залишити усе вкрай непросто. Але Христос мовить: «Тільки той ввійде до Царства Небесного, хто залишить усе задля Бога». Замало любити ближнього, як самого себе. Адже багатий юнак дотримувався усіх заповідей.
Усі ми покликані бути одержимими. Без цього ми не зможемо до кінця піти за Господом. Рано чи пізно ти однаково змушений будеш усе залишити, відірватися від усього. Найважче буде це зробити в самому кінці, коли вмиратимеш. Тоді треба буде все залишити, але в страшних муках; Господь же хоче вберегти тебе від цього болю. Він хоче, аби ти вже тепер залишив усе своє багатство, і не лише в дослівному значенні. Можна дивуватися, що Господь хоче від нас так багато, але ж така вимога є Його прагненням для нас свободи й блага. Євангельська одержимість полягає в тому, що ми віддаємо Господеві все, що наше, а Він дає нам взамін усе Своє. Ми віддаємо Йому все наше нікчемне, а Він дає нам усе Своє чудесне, все Своє Божественне. Вчімося цього від Марії, яка є нашим взірцем. Вона справді віддала Богові все й пішла за Ним до кінця. Вона – Мати нашого довірення себе, Мати нашого радикалізму.
