ГОТОВА НА ВСЕ, ЩОБ ЗАБЕЗПЕЧИТИ МИР
Девора – це твердий горішок. Вона жила в ті часи, коли потрібні були сильні люди. Вона не чепурилася рожевими стрічечками. Її світом керувала політична правильність, її життя було повністю підпорядковане Богові. Як для жінки, вона виконувала нетипову функцію – обіймала найвищу посаду в державі. Згідно зі сучасною термінологією, вона була кимсь на зразок президента чи прем’єра.
Її великим прагненням було звільнити Ізраїль із пут неволі та ідолопоклонства. Її народ спіткнувся і впав, втрачаючи при цьому віру та належний напрямок.
Книга Суддів 4:1-24; 5:1-31
Її погляд…
Напевно, ви небагато знаєте про мене і про те, як я стала суддею в Ізраїлі. Це була Божа справа. Коли я доростала, то вирізнялася серед ізраїльських жінок незвичайною силою. Мене вважали хлопчуром, бо я любила змагатися із хлопцями і вигравати в них. Але ж вони розтелепи… А може, то я була сильніша? Мама часто повторювала, щоб я дала собі з ними спокій, бо в них вразливе «еґо». Вона казала, що я повинна дозволити їм перемогти, хоч у змаганнях з бігу, якщо хочу, щоб бодай якийсь звернув на мене увагу.
Написали про мене лише те, що я була дружиною Лапидофа. Що це був за чоловік… Саме такий, який мені був потрібний. Ми разом створили чудовий дім. Не подумайте, що це був якийсь підкаблучник. Він був сильним і мужнім, завжди підтримував мене. Якби не він, я не стала б суддею. Мене вважали визначною особою. Чоловік був мені порадником і підтримкою, він оточував мене любов’ю і додавав сили жити й діяти. Я бажаю кожній із вас саме такого доброго чоловіка. Як це буває в кожному подружньому зв’язку, ми пережили ліпші й гірші часи. У нас не було дітей. Можливо, саме тому в мене був час на справи Ізраїлю. Напевно, ви дещо знаєте про єврейських матерів. Я була такою матір’ю для всього народу.
Так трапляється нечасто, однак буває, що жінка із сильною особистістю та незламним характером виходить на арену історії та залишає там свій виразний слід. Коли людина відіграє важливу роль на історичній арені, це робить її дуже покірною. За моїх часів такі ситуації були рідкістю. Припускаю, що інші жінки пішли саме за моїм прикладом. У Франції була Жанна д’Арк, яка повела за собою десятитисячну армію до перемоги й повернула мир, хоч сама й померла мученицькою смертю. В Ізраїлі була Ґолда Мейр, у Великобританії – Маргарет Тетчер, в Індії – Індіра Ґанді. Сильні жінки живуть й у ваш час.
Я виконувала свої службові обов’язки в нетиповому місці – під пальмою між містами Вефиль та Рама в Ефраїм-горах. Я була четвертим суддею, який керував справами Ізраїлю. Це Бог дав мені цю позицію. Спочатку чоловіки боялися, що я не буду об’єктивна, особливо в справах, які стосувалися жінок. Помилялися. Я виносила вироки, які всі вважали справедливими, доречними, чесними та обдуманими. Мене називали пророчицею, тобто тим, хто чує голос Бога. І це допомагало мені будувати мою позицію в суспільстві. Виконання функцій судді вимагало мудрості Соломона, якої в мене не було, але я слухала голос Бога. Звістка поширювалася, і на засідання суду приходило щораз більше людей. Замість трансляції в прямому ефірі в нас були величезні засідання на свіжому повітрі. Кількість присутніх постійно збільшувалася. Моє шоу було поза конкуренцією. Нікому не вдалося зібрати більшої публіки. Я була популярною.
Згодом я почала розуміти, що ми, як народ, переживаємо значну кризу. У скаргах повторювався один і той самий сюжет:
– Мій врожай знищено.
– Мій чоловік потрапив до неволі царя Іавина.
– Мою доньку викрали, щоб зробити з неї царську наложницю.
– Через Іавина та його військо не можна голосно говорити про те, що думаєш.
– Ми не могли взяти участь у попередніх виборах і тепер нам теж забороняють.
– Якщо я буду противитися його керуванню, мене можуть вбити.
– Найманці силою запроваджують царські декрети.
Страх паралізував увесь народ. Наша земля лежала незорана, а країна занурювалася в хаос через цього невихованого ханаанського тирана та його армію, яка налічувала сто тисяч чоловіків і дев’ятсот залізних колісниць. Кожного дня, перед завершенням засідання, я нагадувала людям, що наш Бог і Творець сильніший від царя Іавина та його генерала Сисари. Ті люди несли лише зло. Настав час, щоб завершити їхню тиранію. Оскільки ми були набагато слабші, то могли це зробити хіба що за допомогою Бога. У моєму баченні Ізраїль був вільний від страху.
Я шукала чоловіка, який зміг би очолити увесь процес, але нікого не знайшла. Тож наказала капітанові Вараку скликати армію, бодай невелику, десятитисячну. Однак капітан Варак бачив лише потужну кількість ста тисяч сандалів, які наступають на нас разом із колісницями, що можуть знищити і його, і його мізерне військо. Наші недосвідчені рекрути не мали навіть належної зброї, а лише примітивні списи, ножі та каміння.
Я ж бачила інший образ: армію, що має духовну зброю, сильну молитвою, з Богом на нашому боці. Я розуміла, що це ми маємо перевагу. А ще я бачила ворога на колінах, якого ми з Божою поміччю перемогли. Я знала, що Бог сильніший від усіх армій світу разом узятих, і була впевнена, що Він боротиметься за нас.
Проблема була в тому, що Варак, якого я обрала воєначальником, аж трусився від страху. Він мав намір очолити наше військо лише тоді, коли я піду разом з ним. Жодних проблем! Я не відчувала страху. Навпаки, не могла дочекатися битви. Я хотіла там бути і керувати військом, стоячи на його чолі, а не ховатися в тилу, як багато хто з полководців. Я хотіла бути на передовій і бачити перемогу на власні очі! Я не боялася стотисячної армії та Сисари. Крім цього, у мене був ключ до успіху. Я дивилася на ворога очима Бога. Якщо йдеться про мене, то битва була вже виграна. На жаль, Варак постійно створював проблеми. Мені постійно доводилося його підганяти. Він лише зволікав. Врешті-решт настав рішучий момент. Я дала наказ:
– Йдемо в атаку!
І так почалася битва. Шкода, що вас там не було. Може, небо має це в своєму архіві. Колись собі переглянете. Бог був дуже конкретним. Він наказав взяти чоловіків із покоління Нафталі і з покоління Завулона, потім повести їх під гору Фавор й заманити військо Сисари над потік Киссон. Тоді й почалося справжнє пекло. З неба полив рясний дощ і сік землю разом із градом. Дев’ятсот колісниць загрузло в болоті, а перелякані воїни панічно втікали з поля битви. Сисара залишив свою колісницю і також дав драла. Майже неозброєні воїни, які боролися за Ізраїль, без проблем догнали найманців, котрі перелякано втікали. Це їм далося дуже легко. Професійна армія не змогла втекти від простих воїнів Ізраїлю. Наші люди кожного дня бігали узгір’ями за вівцями, тому й були в чудовій фізичній формі. Співвідношення військ 10:1, тобто на кожного ізраїльтянина припадало десять ханаанців. І ось так армія царя Іавина припинила своє існування. Врятувався лише один воїн – Сисара.
Він втік і сховався в Іаїли, яка вийшла його привітати.
– Зайди, пане, не бійся, – сказала жінка, запрошуючи задиханого генерала до свого намету.
Вона дала йому теплого молока, накрила ковдрою і чекала. Через кілька хвилин Сисара заснув сном втомленого боягуза. Ви тільки погляньте, що потім зробила ця жінка! Вона взяла молоток і палицю від намету, спрямувала її гострим кінцем до скроні генерала й одним рухом пробила його голову. Як жорстоко.
Тоді прийшов Варак, а Іаїла затримала його і запитала:
– Ти когось шукаєш?
– Так, – відповів Варак.
– Заходь, я покажу тобі цього боягуза.
Що це був за день… Варака не нагородили за перемогу над великою армією. Всі почесті припали мені та сміливій Іаїлі. Напевно, Бог зліпив нас із тієї самої глини.
Є ще щось, чого ви про мене, можливо, не знаєте: я любила писати вірші та складати пісні. День великої перемоги треба було увіковічнити в слові. Я написала пісню, а Варак виконав її зі мною дуетом під делікатні звуки музичного супроводу. Він співав сильним тенором і чудово справився з цим завданням. Після цього музичного вступу ми почали святкувати, частуватися печеною яловичиною з різними додатками. Так ми відсвяткували одну з найбільших перемог в історії нашого народу, а я дала усім зрозуміти, що дякувати ми повинні насамперед Богові.
Що тут ще можна додати, крім того, що ця перемога дала нам змогу жити в мирі впродовж наступних сорока років. Дякую за це Богові.
Чого нас вчить історія Девори?
Навіть якщо ви не впливова людина, яка займає престижне службове становище, все одно можете бути подібними до Девори, мотивуючи інших до рішучих дій, впливаючи на людей у своєму оточенні, вказуючи їм шлях та заохочуючи висловитися в якійсь справі. Ви можете бути справжніми матерями в своїй родині або стати на чолі місцевої спільноти. Ви можете надихати інших осягати великі цілі. Девора чудово справилася зі завданням, і ми також можемо!
Її таємною зброєю був зв’язок з Богом. Вона слухала Його і поводилася згідно з Його вказівками. А ще вона навчилася у своєму житті користуватися з мудрості та всемогутності Божої. Вона не втрачала віри навіть перед обличчям великих труднощів. З Божою допомогою вона здобула видовищну перемогу.
