Вступ

П’ятикнижжя – це складений документ, результат компіляції кількох незалежних текстів, написаних у різний час, що містить також ознаки кількох редакцій. Коли читати текст у його теперішньому вигляді, здається, що потрапив до міста, яке відбудувалося після кількох землетрусів. У цьому місті критичний погляд легко вирізняє три головні типи будівель: давні будинки, що лишилися з різних епох та частково або повністю пережили розруху; нові будівлі, що постали вже після землетрусів; компоновані будівлі: частково старі, частково нові, де реставраційні роботи інтегрували давні залишки в нові структури. Оці компоновані будівлі – влучний образ П’ятикнижжя: воно містить основні писання, що їх Ізраїль зберіг під час руйнування Самарії та Єрусалима, перероблені та доповнені так, щоб дати спільноті Другого Храму текст, який би визначив її ідентичність. Отож те, що ми маємо – це своєрідний «основний закон», «конституція», яка служила орієнтиром при реставрації. Дві основні закономірності лежать в основі цієї справи: неперерваний зв’язок з минулим та потреба оновлюватися. Безперервність зв’язку з минулим полягає в тому, що Ізраїль, який повставав з руїн, бажав утвердити свою ідентичність з Ізраїлем до полону. Тут є і оновлення, бо спільнота після полону мала засвідчити, що звичаї минулого продовжують діяти і в нових обставинах. Говорячи богословською мовою, це означає, що, з одного боку, Бог спільноти після полону є досі і назавжди YНWН – Бог Авраама, Ісака та Якова, Бог, Який з’явився Мойсею та вивів Божий народ з Єгипту до Обіцяної Землі, а з іншого боку, що цей Бог минулих традицій є також і Богом, Який направляє «теперішню» історію Ізраїля. У більш історичній термінології П’ятикнижжя в його теперішньому вигляді бажає ствердити, що історія Ізраїля, яка почалася від Авраама, не закінчилася полоном. З юридичного погляду, це заява про те, що полон не скасував зводу законів та настанов, заснованих на авторитеті Мойсея. Все це пояснює відмінності в стилі, повтори, виправлення, вставки та загальне враження мішанини та злиття, яке справляють на читача численні пасажі П’ятикнижжя.

Зрештою, нам здається, що саме внутрішні потреби спільноти після полону і були визначальними чинниками у формуванні П’ятикнижжя; вони були більш важливими, ніж певні зовнішні елементи, як-от політика Перської імперії, що надавала відносну автономію деяким своїм провінціям.

Опис

Слово «П’ятикнижжя» походить з грецької і означає «п’ять сувоїв», тобто п’ять книг, які його складають: Буття, Вихід, Левит, Числа та Второзаконня. В юдаїзмі ці п’ять книг складають tôrâ – «Закон». З кількох причин П’ятикнижжя – це найважливіша частина єврейської Біблії. Описувані там події мають фундаментальне значення, а звід законів має нормативне значення. Інші історичні книги описують, грубо кажучи, те, що або не пережило полон, як монархічний устрій, або ж було під серйозною загрозою, як посідання Обіцяної Землі. Книги пророків та інші писання не мають саме нормативного значення, їх значення скоріш інтерпретаційне та повчальне.

Не вдаючися у вступному дослідженні в деталі, можемо виділити п’ять головних груп текстів П’ятикнижжя:

  1. Історії про сотворення (Бут. 1-11);
  2. Історії про патріярхів (Бут. 12-50);
  3. Вихід з Єгипту (Вих. 1:1-15:21);
  4. Перебування в пустелі (Вих. 15:22-Чис. 33), з важливою частиною перебування на Сінаї (Вих. 19-40; Лев.; Чис. 1-10);
  5. Прощання Мойсея перед входом народу до Обіцяної Землі та новий закон (Втор.).

Цей поділ потребує деяких виправлень та подробиць. Перш за все, історію патріярхів легко можна поділити ще на три частини: цикл Авраама (Бут. 12-24), цикл Якова (Бут. 37-50), та історія Йосипа (Бут. 37-50). Окрім цих трьох великих постатей ми мусимо означити і кілька менших: Ісак (Бут. 26), Ісав (Бут. 36) та Юда (Бут. 38). Далі від Вих. 2 до Втор. 34 в оповіді домінує постать Мойсея, і ця довга частина передає його «біографію»: від народження у Вих. 2 до смерти у Втор. 34. Відтак наш попередній поділ на п’ять груп можна звести до трьох: історії про сотворення (Бут. 1-11), історії патріярхів (Бут. 12-50) та доленосні переживання народу Ізраїля під проводом Мойсея (Вих., Лев., Чис., Втор.), що містить оповіді та законодавство. (Звичайно, цей останній поділ можна розділити ще на три підгрупи, які ми вище позначили числами 3, 4, 5). Ці три частини відповідають трьом головним етапам у житті Ізраїля: світ до народження Ізраїля, патріярхи Ізраїля, та Ізраїль як народ перед входженням до Обіцяної Землі. Варто було б зазначити, що поділ на ці три частини окреслено не так виразно, як це може здатися на перший погляд. Єврейська література майстерно користується мистецтвом переходу. Отже, історія патріярхів розпочинається ймовірно в Бут. 11:27. Утім, цей вірш можна зрозуміти лише в його зв’язку з родоводом Бут. 11:10-26, що сам пов’язаний з іншими родоводами в зводі початків. Перехід між історіями патріярхів та рештою П’ятикнижжя, зокрема виходом з Єгипту, з’являється вже з історією Авраама (Бут. 15:13-16): він починається переселенням синів Якова до Єгипту (Бут. 46:1-5) та смертю Йосипа (Бут. 50:24-25). Вих. 1 та особливо 1:1-7,8 прив’язує нові епізоди до того, що передує, та готує вихід на сцену Мойсея. Вих. 13:17-14:31 (пор. 15:1-21) – це нарадив, що служить переходом від виходу з Єгипту до перебування в пустелі. Вих. 15:22-18:27 містить перші епізоди життя народу в пустелі: кілька інших елементів є прелюдією до сінайської перикопи. У Чис. 1-10 місцем дії також є гора Сінай, але ця частина охоплює головним чином опис приготувань до наступу на Обіцяну Землю. Останні глави Книги Чисел вже містять перелік деяких завоювань (Чис. 21:31-32) та напрямки до розподілу землі (Чис. 26:34-35), і тому є спорідненими до історій Книги Ісуса Навина; оповідь про призначення наступника Мойсея (Чис. 27) передвіщає Книгу Второзаконня та навіть смерть Мойсея (Втор. 34). Все це дає нам змогу зрозуміти чому існує різноманітність поглядів щодо поділу П’ятикнижжя на різні частини.

Загалом П’ятикнижжя використовує розповідну форму, щоб висвітлити головні події історії Ізраїля від створення світу до смерти Мойсея. Ці події визначають ідентичність народу. Тепер нам варто дізнатися, як цю «основну історію» Ізраїля відчитували з плином століть.

Наступний запис

Історія інтерпретації

Перш ніж подавати перелік різноманітних думок, що змінювали одна одну протягом століть, ми вирішили за ліпше визначити принципи, за якими ... Читати далі