Сила Божа потребує людської слабкости

Наближаючись до людини, Бог ослаблює її. Він діє всупереч нашому сподіванню. Тобі здається, що це ти йдеш до Нього й у цій ситуації маєш ставати щораз сильнішим, щораз впевненішим. Але насправді це Він наближається до тебе, а наближаючись, робить слабшим чи фізично, чи психічно, чи духовно. Він чинить так, щоб могти увійти в тебе Своєю силою й оселитися в тобі, бо це твоя слабкість робить місце для Його сили. Коли ти слабкий, то не можеш покладатися на себе, не можеш вірити собі, і тоді з’являється шанс, що ти звернешся до Нього і на Нього захочеш спертися. Так часто ти тікаєш від цієї найвищою благодати – благодати слабкости, адже ще апостол Павло писав: сила Божа «здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене.Коли бо я слабий, тоді я сильний» (2Кор. 12:9-10). Твоя міць і сила рано чи пізно мусять ослабнути, бо насправді немає твоєї сили. Сила, що її маєш, – це дар, який ти собі привласнюєш, тому ти обов’язково його втратиш.

Св. Максиміліян Кольбе під час своїх численних апостольських мандрівок почувався зовсім безпорадним. Часто клімат зовсім не підходив для його хворих легенів, він важко переносив труднощі морських подорожей і вологість, яка перешкоджала йому дихати. Але ніщо не зменшило його бажання проголошувати Царство Непорочної в усьому світі, хоча не раз здавалося, що він й години не проживе на кораблі. Можливо, він говорив тоді Марії: «Мабуть, я не витримаю ще однієї години, як же поширюватиму твоє Царство?» Але в цій слабкості була уся його сила.

Якщо Бог захоче, щоб ти Йому послужив, то зробить це тільки через твою слабкість. Якщо ти пробуєш стати апостолом, відчуваючи свою силу і міць, то неминуче станеш кимось протилежним, антиапостолом. Люди не хочуть твоєї сили, твоєї власної сили, бо вона принижує їх. Господь також, щоб зробити тебе знаком і послуговуватися тобою, не потребує твоєї сили, радше навпаки, потребує твоєї слабкости. Ця думка чітко висловлена вже в Старому Заповіті на прикладі Гедеона (Суд. 7:1-8,10). Супротивник Гедеона мав 135 тисяч війська, а Гедеон 32 тисячі – у чотири рази менше. Але в історії траплялися перемоги і за таких співвідношень. Та для Бога і така диспропорція надто мала. Він велить Гедеонові зменшити число вояків. Першим випробуванням було зменшення 32 тисяч війська до 10 тисяч. Тепер військо Гедеона в 13 разів менше. В історії стратегії за такого співвідношення перемог не траплялося, але людина може ще привласнити перемогу собі, приписуючи її власній геніяльності. Гедеон усе ще досить сильний і може сподіватися на власні можливості. Бог піддає його ще одному випробуванню: велить зменшити ці 10 тисяч війська до 300 осіб. І тепер важко сказати, у що перетвориться ситуація – у трагедію чи комедію. Просто смішно виходити з такою жменькою вояків супроти ворога, який сильніший у 450 разів. Тут уже може перемогти тільки Бог, а не Гедеон. І Гедеон піде з цією жменькою і переможе. Завдяки такій колосальній диспропорції він не матиме навіть найменшої спокуси приписати перемогу собі. Уся ситуація вельми абсурдна, ніби Бог, усміхаючись, говорить: «Бачиш, Гедеоне, ти хотів перемогти завдяки своєму талантові й силі війська. Дивись, у тебе залишилось 300 вояків проти 135-тисячного війська. Що скажеш?» Гедеон повірив Богові та здобув перемогу, якої ще не знала історія.

Господь складає Свій скарб у крихкий глиняний посуд, щоб наші діла були наслідком дії Божої сили, а не нас самих (див. 2Кор. 4:7). Бог позбавив Гедеона його людської сили, зробив його малим і немічним, зробив щось, що з людського погляду видається абсурдом. Таке може статися й у твоєму житті. Якщо є в тобі такі 32 тисячі елементів людської сили, Господь зменшить їх спершу до 10 тисяч, а потім до 300. Ось тоді ти справді станеш слабким, напівживим, і саме таким – слабким – ти зможеш перемагати. Але перемагати не своєю силою, а силою Бога.

Убозтво Христа

Віра як вираження духовного убозтва має за свій взірець життя Ісуса, Його особу. Бути вбогим – значить бути залежним. У житті Ісуса ми бачимо три моменти, коли Його убозтво сягає крайньої межі, коли Він – Бог – стає цілковито залежним і постає у Своїй немочі, ніби в поразці: це Віфлеєм, Голгофа і Святі Дари. Якщо убогість означає залежність, то Христос став цілковито залежним вже у Віфлеємі, де було і безсилля, і навіть поразка, бо Свої не прийняли Його, і Він мусив народитися в нелюдських умовах. Кожного разу, коли ти відчуваєш себе безсилим, не здатним дати собі з чимось ради, ти береш участь у безсиллі Ісуса.

Голгофа – це друга приголомшлива за своєю виразністю ситуація, коли Христос постає уповні пониженим. Тут Він вже ні чим не може Собі допомогти, бо Його руки, ті руки, що благословляли юрби, а тепер прибиті до хреста, стікають кров’ю. І ноги не служать Йому, раніше вони усюди несли любов та Добру Новину, а зараз прибиті цвяхами. Ісус на Голгофі позбавлений усього. Хрест – це вираження шаленства Божої любови. Беззахисність Ісуса доходить до краю.

Ще одним вираженням пониження Ісуса є Святі Дари. Тут також безсилля і поразка, так само, як була безсиллям і поразкою, звісно зовнішньою, Голгофа. У Святих Дарах Христос мовчить, мовчить навіть тоді, коли люди звертаються до Нього. В дарохранильниці Він є понижений настільки, що людина може вийняти Його, перенести кудись, може прийняти Його, але може й осквернити. Одно слово, може зробити з Ним все, що захоче, буквально все. І в цьому виявляється приголомшлива тайна Христового пониження і вбогости, кенози, Його повного віддання Себе людині.

Три ці ситуації: Віфлеєм, Голгофа і Святі Дари – це ситуації, в яких любов Христа справді доходить до шаленства, крайнього убозтва. Але завдяки саме цьому шаленству й саме цьому убозтву Христос дає тобі відкуплення, дає віру. Для світу, який хоче бачити Бога в Його всемогутності, Його мовчання, Його неміч, Його «поразка» є чимось ганебним. Хрест викликав і все ще викликає обурення в невіруючих, але для віруючих є величезною силою. Твій хрест, себто твоє пониження та убозтво, вивільняє в тобі місце для благодати – для благодати віри.

Попередній запис

«Блаженні вбогі духом...»

У світлі віри ми стаємо помічати власну безпорадність і сподіватися всього від Бога. Вальтер Каспер пише, що в синоптиків віра ... Читати далі

Наступний запис

Визнати, що все є дарунком

Багатий юнак (фрагмент), Гарольд Коппін Віра – це визнання власної безпорадности, це переконаність у тому, що ... Читати далі