Покластися на Бога

Твоє покладання на Бога як вираження довіри до Нього не буде вповні чистим, якщо ти не покладешся на Господа. Може статися й так, що ти довіришся Йому, сподіваючись, що Він здійснить твою волю. «Господи, довіряюся Тобі, нехай буде воля моя» – це постійне шукання себе. Спираючись на Бога, ми повинні повністю на Нього покладатися. «Господи, нехай станеться так, як Ти хочеш, бо Ти любиш мене і краще знаєш, що мені потрібно й що потрібно тим, кого люблю, за кого молюся». У внутрішньому житті й у нашому стремлінні до Бога довірення себе має стати цілковитим покладанням на Господа.

З нагоди Різдва Христового 1887 року Селіна, сестра святої Терези від Дитятка Ісуса, хотіла зробити їй приємну несподіванку. Вона змайструвала паперовий кораблик і спустила його на воду. У кораблику була фігурка маленького Ісусика, що спить, та напис: «Покладаюся». Це був молитовний девіз Терези і Селіни. Господь має вести їх хвилями житейського моря, а вони – цілком покладатися на Його любов.

Богослов’я внутрішнього життя говорить, що тільки покладання на Бога дарує внутрішній спокій людині. Доки ти не станеш цілком покладатися на Господа, доти не знатимеш спокою, доти твоє серце, сповнене переживань, тривог і клопотів, битиметься, як нічний метелик довкола ліхтаря. Немає іншого шляху знайти мир у собі, як тільки цілком покластися на Його волю, тобто на Його любов.

Святій Гертруді, яка молилася за здоров’я своєї подруги, Христос сказав: «Перешкоджаєш мені, Гертрудо, просячи за її здоров’я, бо її хвороба є великою благодаттю для неї, а вона віддається Моїй волі й швидко освячується». У французькому слові abandon, яке написала Селіна на кораблику для Терези, криється особлива глибина. Воно означає відмову від власних планів і бачень, коли полишаєш усе, щоб віддатися вповні Господеві. Ми переповнені власними планами і власними баченнями, тимчасом як Божа воля і Божі плани часто інші. І тоді Бог змушений перекреслити наші плани. Але це благословенне перекреслювання наших планів, бо їх перекреслює любов, яка завжди прагне нам добра.

Великою перешкодою в покладанні на Бога може стати для людини викривлене уявлення про Нього – коли ти уявляєш Бога суддею і боїшся Його. Це вельми страшно – боятися Того, який є любов’ю. Може ти тому боїшся покластися на Нього, бо не знаєш, що Він з тобою зробить. Але мусиш пам’ятати, що такий свідомий страх перед Богом глибоко ранить Його серце. Зовсім інша справа – інстинктивний страх, який народжується сам, спонтанно, у психофізичній сфері, яку ми не контролюємо. Проте коли ти свідомо, у духовній сфері (у думках і волі), погоджуєшся на страх перед Богом, то це вже величезне невірство. Якщо ти так боїшся Бога, людей, світу, тоді в тобі немає ні довіри, ні віри у всеохопну Божу любов.

Свята Тереза з Лізьє скаже коротко, що треба бути як дитина і ні про що не турбуватися. В одній цій фразі – ціла програма: покластися на Господа – значить нічим не тривожитися, бо Він любить тебе і про все піклується. Тільки тоді стане проникати до нашої душі, до нашого серця справжній мир. Від небезпек, які породжують страх, ми не можемо звільнитися, але дуже важливо, щоб цей страх усувати свідомим покладанням на Бога.

Коли апостол Павло просив Ісуса усунути «колючку» з його життя, Христос відповів йому, що сила виявляється в безсиллі (див. 2Кор. 12:8-9). Свята Тереза напише, що довіра й віра зростають серед страхів. Яку ж важливу роль відіграє в Божому промислі твій страх! Він є для того, щоб спровокувати в тобі акт віри. Страх – це випробування віри, і Господь для того його допускає, аби ти укріпився у вірі. Довіра і віра зростають серед страхів.

Страх може стати і часто є причиною хвороби. Він лежить в основі неврозів та психозів. Але ж може бути висхідним пунктом на шляху до повної довіри. Усе залежить від тебе. Страх – це виклик тобі. Що з ним вдієш? Чи погодишся схилитися під його тягарем? Чи радше пробуватимеш покластися на Того, хто є безмежною силою і нескінченною любов’ю. Усе, що стається з нами, стається в межах наших рішень. Страху як емоційного стану ми не можемо позбутися, принаймні не завжди. Але страх, як і кожна спокуса, може бути фактором, який поглиблює нашу віру.

До св. Маргарити Марії Алякок, великої сповідниці культу Ісусового Серця, Господь звернувся з пристрасними словами: «Дозволь Мені діяти». Християнство є релігією благодати, релігією, яка спонукає нас дозволити діяти Христові, щоб щоразу більше відкриватися на Його діяння. Ідеться про таку відкритість, яка дозволила б Христові вповні жити в нас. Тоді Він зможе сам створити з тебе Свій шедевр, так як це було з Марією, яка жила вірою, довірою та повним покладанням на Господа.

Основна засада Божої дії полягає в тому, що Господь не хоче нікому нав’язуватися. Якщо двері твого серця будуть зачинені, Він не буде їх ламати. «Ісус допоможе мені в усьому, – писала св. Маргарита Марія, – якщо тільки я дозволю Йому діяти в собі. Він буде в мені любити, прагнути, поправляти всі мої недоліки». Покладання на Бога – це найвища форма довіри, найвища форма опертя на Господа. «Не прагну вже ні страждань, ні смерти, – говорила св. Тереза від Дитятка Ісуса, – хоча люблю і те, і те; тільки любов мене вабить. […] Нині моїм єдиним компасом є покладання на Бога. Не можу вже ні про що просити, окрім одного – аби в моїй душі виповнилася воля Божа і щоб ніхто їй не заваджав» (із творів св. Терези від Дитятка Ісуса). Тереза визнає, що досягнення такого ступеня покладання на Божу волю тривало дуже довго: «Але тепер я вже тут! Бог взяв мене на Свої руки й поставив тут» (Історія душі). Твоя довіра до Бога і погодження в усьому з Його волею будуть повними, якщо ти зможеш визнати: люблю усе, що мені посилаєш.

Ревнива любов Бога

Господь запалав ревнивою любов’ю до тебе. Це означає, що Він хоче бути для тебе єдиним Господом, єдиною любов’ю (див.: Вих. 20:5; Втор. 5:9). Він закликає нас до навернення, яке завжди має два елементи – навернення «від» і навернення «до». Маємо відійти від усього того, що віддаляє нас від єдиного Бога, власністю якого ми є. Маємо відійти від глибоко укоріненого в нашій душі егоїзму, який прагне убезпечення. Якщо ти старався забезпечити себе, а Бог зробив так, що твоя «манна» зігнила, то пам’ятай, що Він зробив це з любови. Бог понижує людину, віднімаючи в неї те, що поневолює її і позбавляє віри в Його любов. Це Він – єдиний Господь, і твій, і твоєї «манни», тобто твого насущного хліба, твого побуту. Це від Нього усе залежить. Він, незалежно від того, чи визнаєш це, чи ні, залишиться єдиним Господом, але це Господь, Який любить. Він не хоче, аби ти загубився у фальшивому царстві фальшивого бога, бо воно руйнує тебе. Ти – Його власність з усім, що маєш: із душею і тілом; з працею, яка від Нього залежить, з помешканням, яке є Його власністю, з твоїми дітьми, які Йому належать, і твоїм часом, який ти виділяєш для Нього, як скупий, хоча він і належить Йому.

Євангеліє говорить, що не можна двом панам служити. Слово дулевейн (служити) грецькою мовою означає невільничу службу панові. Невільник не має часу для себе. Пан завжди й уповні є господарем його часу. Богові треба віддати все, треба вміти віддати Йому те, що Йому належить, – така програма нашого навернення. І треба прийняти Його ревниву любов, прийняти Його як єдину цінність і єдину любов. У виразі «ревнива любов» – уся глибина Божої любови, бо ця любов ревнива не задля себе, а задля тебе. Господь ревнує тому, щоб ти не загинув, служачи фальшивим богам.

Якщо людина досягла єднання з Богом і святости, це означає що вона до кінця прийняла Христа як єдину любов. Є дві категорії віруючих: одні збирають заслуги, інші просто намагаються любити. Любити ж – означає не тільки давати, а, більшою мірою, приймати, приймати любов другої особи. Любити Бога – це прийняти Його любов, Його ревниву любов до тебе, любов заздрісну й шалену, яка прагне захистити тебе від усього, що може загрожувати твоїй свободі та вірі.

Бог запалав ревнивою любов’ю до тебе. Ця любов – страждання Бога, Його прагнення тебе, бо ти – Його дитина, Його власність. Він боротиметься за тебе. Його ревнива любов буде часом важкою, бо ти не раз вислизатимеш із Його рук і падатимеш у безодню, найчастіше навіть не підозрюючи про це. Не раз Бог буде змушений «струсити» тобою, дати тобі «важкі» благодаті, але тільки для того, щоб тебе врятувати, щоб ти остаточно Йому довірився. Божа любов ревнива.

Попередній запис

Позиція довірення себе

Христос, Який чекає, щоб ми довірилися Йому, сам усім Своїм життям вчить нас позиції довірення себе. Він прийшов до нас ... Читати далі

Наступний запис

«Блаженні вбогі духом...»

У світлі віри ми стаємо помічати власну безпорадність і сподіватися всього від Бога. Вальтер Каспер пише, що в синоптиків віра ... Читати далі