«Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20:29), – напевно, багато кого тішив цей Христовий вислів, адже ніхто з нас не бачив Христа на власні очі, проте багато хто вірує в Нього.
А чи дійсно не бачили? Наприклад, явних проявів Божої сили у власному житті; скорих, а можливо, не дуже скорих відповідей на молитви; вирішення, здавалося б, нерозв’язних питань, та навіть, Божу допомогу в дрібних, повсякденних речах, коли спочатку навіть не збагнеш, що це – турбота нашого небесного Батька. Виходить, що «ті, що не бачили» – це не зовсім про нас: ми не бачили, але відчули. І через це ми набуваємо зовсім іншого блаженства, усвідомлення того, що ми Богу не байдужі, що Він любить нас: «Бачите, яку любов дав нам Отець, щоб нам називатися і бути дітьми Божими» (1Ін. 3:1). Знати, що в тебе є такий ОТЕЦЬ, це дійсно привід вважати себе блаженним.
Редакція сайту
Ваш коментар: