Вийняти колоду

Людина – мінлива істота, рідко коли, окрім, звичайно, незначної частини щасливців, вона буває повністю чимось задоволена. І навіть, якщо подібне стається, незабаром у людини з’являється привід для незадоволення – часто від того, що буквально мить тому в неї викликало справжній захват.

Візьмемо для наочності ставлення людей до Ісуса Христа. Пригадаємо, як вони реагували на Його славний в’їзд в Єрусалим: «Люди ж, що йшли попереду і слідом, виголошували: осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!» (Мф. 21:9). Якщо стисло – то люди вшановували Ісуса як Царя Юдейського, так що Пилат був не далекій від істини, яка начебто його не дуже цікавила, коли наказав написати на табличці над хрестом трьома мовами: «Ісус Назорей, Цар Юдейський» (Ін. 19:19).

А тепер пригадаємо, як реагував натовп на Пилатів заклик: «Це Цар ваш!». Вже не було віддання царської шани, її місце посіла ненависть: «Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його!» (Ін. 19:14,15). Що стало причиною цього? – Заздрість з боку юдейських старійшин (див. Мф. 27:18) та розчарування з боку натовпу. Розчарування в чому? – Що Ісус з Назарету виявився не тим царем, яким вони хотіли Його бачити, а якщо так: то нехай погани-римляни розіпнуть Його! Так і сталося.

А тепер повернемося в наші реалії, до нашого «сірого», буденного життя, принаймні більшість з нас саме так його сприймають, і задумаємося, що робить нас такими мінливими, що заставляє нас постійно бути невдоволеними власним оточенням: не тільки близькими та ближніми, але й дальніми, зокрема, тими самими політиками, гіпотетичними «лікарями» і «вчителями», тобто усіма тими, хто за думкою більшості отруює наше життя, робить його «сірим» та «похмурим»? Якщо не трагічним.

Причина такого ставлення в більшій мірі внутрішня, зовнішні обставини тут відграють незначну роль: тобто не так винні ті самі «політики», «лікарі», «вчителі», «сантехніки», а як ми реагуємо на них, що ми від них очікуємо. А очікуємо часто настільки багато, що не під силу жодній людині. І як тут не пригадати добре відомий біблійний принцип, висловлений Ісусом Христом у Нагорній проповіді: «І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:3-5).

Напевно, не важко збагнути, що вимагає від нас Христос – перш ніж вимагати в інших, варто самому почати належним чином виконувати свої обов’язки: сімейні, професійні, громадські, громадянські і т. ін. А за їх виконання, у вас буде значно менше нарікань і претензій стосовно оточуючих. Адже ви збагнете просту істину: люди не ідеальні і тому не варто судити їх надто суворо. Адже в іншому випадку ми можемо уподібнитися до багатьох Христових сучасників, які змогли в Безгрішному для себе віднайти вади і через це відправити Його на страхітливу смерть. Нехай не станеться з нами такого.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docВийняти колоду


Ваш коментар:

Попередній запис

Не судити?

Чому християнство так категорично забороняє засудження ближнього? Адже засуджують люди один одного зовсім не за видатні заслуги і чесноти, а ... Читати далі

Наступний запис

Не судіть

Нагорна проповідь, Жан-Батист де Шампень Прочитаємо вірші 1-2: «Не судіть, щоб і вас не судили; бо ... Читати далі