* * *
Про те, що за звір такий – віслюк, – я, як і всі діти, знав із самого раннього дитинства. Але про інших домашніх тварин ми знали, яка від них користь і як вони служать людям.
Красень кінь, що мчить вершника в бій або везе гінця з терміновим дорученням. Добра корова, що дає нам смачне і корисне молоко. Овечки і баранчики, з шерсті яких виходять теплі зимові шкарпетки. Кури несуть яйця, півні працюють будильниками, кози дають молоко (і хоча козячого молока майже ніхто з нас не куштував, усі знали про його неймовірну корисність). І тільки ослик був… якийсь непотрібний. Ні, нам казали, що на ньому їздять і возять речі. Але все це перекреслювалося двома величезними недоліками, про які знали і говорили всі: ослина впертість і ослина дурість. Тому той, кого порівнювали з віслюком, дуже ображався.
У той же час ослик з’являвся в казках і на картинках милим, добродушним і надзвичайно привабливим. А нерідко і дуже мудрим, просто “собі на думці”. Згадайте хоч би філософа і трагічного мрійника Іа-Іа з “Віні-пуха”.
Коли, нарешті, нам вдавалося побачити віслюка в реальному житті (хто де: у селі в бабусі, у зоопарку, або навіть випадково в міській смузі) – перше бажання завжди було погладити теплі і колючі боки, провести долонею по такій симпатичній і сумній мордочці…
Ослик явно не хотів укладатися в рамки поганої слави, яку приписувала йому доросла думка. Самітній, сумний, добрий і вірний, він практично даремний у сучасному світі – і тому вдвічі улюблений дитячим серцем.
Давайте ж разом поглянемо на ослика. Але тепер – очима дорослої людини.
Віслюк віслюкові – різниця
За прийнятою в сучасній науці класифікації віслюки відносяться до того ж роду, що і коні із зебрами, але зовні сильно відрізняються і від тих і від других. Віслюки в середньому дрібніше за своїх “родичів” (висота в загривку, як правило, менше півтора метра), вони мають масивнішу голову, тонкі ноги і довгі вуха. Ослина грива – коротка, вона стирчить, її жорстке волосся не утворює чубок. А хвіст з пензликом на кінці нагадує коров’ячий.
Віслюки можуть бути гладкошерстими, довгошерстими і навіть кучерявими.
Ослине забарвлення найчастіше одноколірне. Зустрічаються коричневі, чорні і навіть білі віслюки; але найчастіше вони бувають сірі (найрізноманітніших відтінків).
Живіт зазвичай світлий, те ж саме відноситься до передньої частини морди і ділянки навколо очей. На спині в більшості диких віслюків і практично в усіх домашніх є темна смуга уздовж хребта і така ж поперечна плечова смуга. Це “спинний хрест”, ми ще згадаємо про нього.
Копита віслюка здавлені з боків, вузькі, на високих п’ятах, і дуже міцні. Завдяки ним віслюки, на відміну від коней, добре пересуваються крутими кам’янистими гірськими стежками. А от довгій швидкій скачці такі копита заважають. Проте, іноді, у випадках небезпеки, віслюк може так жваво скакати галопом, розвиваючи швидкість до сімдесяти кілометрів на годину, так що наздогнати його не зможуть навіть коні і бігові верблюди.
Знаменитий гучний і пронизливий рев віслюка – його своєрідна “візитна картка”, відома за розповідями, казками, байками і приказками навіть тим, хто ніколи в житті не бачив цю тварину.
Як і будь-яка істота на Землі, осел влаштований надзвичайно складно і, у той же час, досконало. Будучи творінням Божим, віслюк самим своїм існуванням, життям, будовою організму свідчить про свого Творця. Адже не думаємо ми, дивлячись на мікрохвильову піч або автомобіль, що вони “сталися самі по собі”. Відповідність будови цих приладів відповідно свого призначення не залишає і тіні сумніву, що їх спроектували і виготовили, з’єднавши в правильному порядку тисячі деталей, дизайнери, інженери і робітники, які мали розум. Але наскільки ж складніше за будь-який найсучасніший механізм або прилад влаштовані тварини, зокрема віслюки!
Несправедливу легенду про ослину дурість придумали байкарі і казкарі. Комусь здалося, що віслюк виглядає смішно через свої довгі вуха, хрипкий і протяжний рев, через те, що не бажає слухатися першого зустрічного… Потім це повторили інші, і поступово віслюк став символом безглуздої, товстошкірої людини, яка нечутлива до добра і краси.
Але уявлення про ослину дурість, упертість і лінь – не лише образливе, але абсолютно несправедливе. Просто в осликів – особлива вдача. Помічено, що перш ніж виконати хоч якусь роботу віслюк спочатку “подумає”. Більше того: віслюки не бажають бути покірливими слугами і рабами, вони згодні тільки на роль помічників і друзів. Тому осел слухатиметься не кожного. Якщо людині не вдається знайти з ним контакту – тоді його можна змусити зрушити з місця тільки палицею. Але, полюбивши хазяїна, він буде йому відданий і слухняний. Мовчки, без помітних знаків симпатії, без бурхливих проявів почуттів вірно служитиме людині.
Віслюки – дбайливі батьки. Ослиця виношує ослика дванадцять з половиною місяців, а після народження годує його молоком до шести місяців.
Мама дуже прив’язана до свого малюка. Повного зросту ослик досягає до двох років, а працездатним стає в три роки.
Диких віслюків можна зустріти в Африці, а також у Передній, Середній і Центральній Азії. Це, відповідно, дві різні “раси”, два види: африканські та азіатські віслюки. Живуть вони в пустелях і степах невеликими сімейними табунами. Зазвичай під керівництвом жеребця ходять близько десяти кобил і молодих віслюків. Їх їжа – трава і кущові рослини. Дикі віслюки дуже обережні і багато кочують, тому їх життя мало вивчене.
Колись численні табуни диких віслюків бродили всією Північною Африкою, але вже в епоху Древнього Риму їх залишилося зовсім небагато. Ні, на віслюків не полювали – їх приручали.
Саме віслюки були перші тваринами, яких люди стали використовувати для перевезення вантажів. Використовували віслюків і при будівництві єгипетських пірамід. А древні юдеї і сирійці навіть обчислювали своє багатство кількістю віслюків, що належали ним.
Цілком імовірно, що віслюк ніколи і не ставав повністю диким. Вже Ною та його синам, які пережили Всесвітній потоп, важко було обійтися без верхових і в’ючних тварин. Коні мали здаватись крихітній людській общині занадто великими, гордими і грізними; втім і необхідності довго і швидко скакати не було: усе людство складалося з восьми людей і жило в одному місці. Тому коні виявилися в той час “невживаними”. Інша справа спокійний, невеликий, але витривалий ослик! Він настільки пристосований для допомоги людям, що важко не угледіти в цьому Божий задум.
