«Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої. Бо все, що в світі: похіть плотська, похіть очима і гордість житейська, не від Отця, а від світу цього. І світ минає, і похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік» (1Ін. 2:15-17), – ці слова з Першого послання апостола Івана Богослова багатьох людей приводять до думки, що Біблія закликає вірних покинути світ цей і вирушити світ за очі, подалі від нього. Дехто так і робив, втім, не факт, що саме ці слова примушували їх так чинити. Проте це не поодинокий заклик у Біблії. Є подібні.
Так у Першому посланні до Коринтян є наступні слова: «Я кажу вам, браття: час уже короткий; отже, ті, що мають жінок, нехай будуть так, ніби не мають їх; хто плаче, наче не плаче; хто радіє, наче не радіє; і хто купує, наче не набуває; і хто користується світом цим, наче не користується; бо минає образ світу цього» (7:29-31). Відразу слід зауважити про «короткість» часу: багато хто вважає, що апостол Павло чекав скорого пришестя Христового, яке насправді до нинішньої пори ще не відбулося, і тому не варто наслідувати цей заклик. Проте це лише гіпотеза, а цей заклик можна сприймати в дещо іншому ракурсі – нагадування про швидкоплинність земного життя. За аналогією з Псалмами: «Дні віку нашого – сімдесят літ, а як при силі – вісімдесят літ, і найкраща пора їх – труд і хвороби: час швидко минає, і ми зникаємо» (89:10).
Звісно, коли тебе з цим віком розділяє не один десяток літ, можна стверджувати, що «усьому свій час» (Еккл. 3:1) і треба «все встигнути зробити». Проте стосовно такого підходу до життя є принаймні три суттєвих зауваження:
- Де гарантія, що ви доживете до цього віку? За аналогією з багачем з Христової притчі: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 12:20).
- А якщо і доживете, чи впевнені, що «встигнете все зробити»? Життя – метушлива річ, у ньому завжди знайдеться купа невідкладних справ (дійсно невідкладних і не дуже), які затуляють для нас Бога.
- Сила звички, у даному випадку – «встигнути все зробити», тобто метушні. Якщо все життя займатися одним й тим самим, це поволі, часто непомітно, стане звичкою, більше того, другою натурою, від якої навряд чи позбудешся. Навіть за великого бажання, хіба що з Божою допомогою, адже як відомо: «Все можливо Богові» (Мк. 10:27).
Отже, пригадавши плинність життя, з’ясуємо, що саме хотів сказати апостол Павло. А мав він на увазі наступне, втім, як і апостол Іван: надмірно не приліплюйтесь до цього земного життя, адже «наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. 3:20).
Біблія зовсім не закликає відкинути цей світ, у тому ж Першому посланні до Коринтян апостол Павло пише наступне: «Я писав вам у посланні – не знатися з блудниками; проте не взагалі з блудниками світу цього – або лихварями, або хижаками, або ідолослужителями, бо інакше ви мусили б вийти із світу цього. Нині ж написав вам, щоб ви не єдналися з тим, хто, називаючись братом, залишається блудником» (5:9-11). Тобто Павло застерігає вірних провадити чисте, непорочне життя і не допускати до Церкви, кола вірних, людей, які таке життя не провадять, адже «лихі товариства псують добрi звичаї» (1Кор. 15:33). А гріх, численні вади роблять людину глибоко нещасною і віддаляють людину від Бога – єдиного джерела справжнього щастя у всесвіті.
Тому вірним слід уникати гріха, гріховних принад світу цього, не тішити себе марними ілюзіями, що «усьому свій час», бо все це віддаляє людину від Бога. Звісно, якщо людина хоче бути по-справжньому щасливою.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Джерело справжнього щастя
Ваш коментар:
