Кожному з нас хочеться щастя, особливо в молодості. З такою упевненістю дивишся в майбутнє, так нетерпляче чекаєш на щось добре, яке неодмінно має наступити! Але минають дні, летять роки, а життя наше, загалом, просте і не цікаве, як і життя всього, що оточує нас…
Ми стиснуті обставинами, немає сил вибитися, тьмяніють надії, ми бачимо, що майже нічого не збувається, чого хотілося… А тим часом, і горе дає про себе знати: розчарування в людях, смерть близьких. Таких дорогих, що без них і життя здається немислимим. Та де ж воно? Де те світле, що очікувалося? Де щастя, про яке мріялося? Одним з найкритичніших моментів у житті є той, коли людина вперше відчує тягар життя, цей невблаганний закон життя над собою. Точно завіса падає з очей, озираючись навколо, починаєш бачити те, чого раніше не помічав. Як, по суті, мало щасливих людей на світі! Скільки смутку іноді в очах наймолодших людей! Які скорботні зморшки на лицях людей, ще зовсім не старих, яка пригніченість звучить у розмовах літніх людей… Невже щастя немає на землі? І люди, уперше зіткнувшись з цими питаннями, кидаються шукати щастя, переходячи від одного збудження до другого, або покірно чекають кінця.
Ні, не праві ні ті, ні другі! Щастя є, і щасливі люди – є. Що ж потрібно, щоб бути щасливим?
По-перше, здоров’я: це велике благо. І воно великою мірою залежить від нас.
По-друге, необхідно бути діяльним: життя потрібно так наповнити цікавими справами, щоб не залишалося часу шкодувати самого себе, згадуючи свої невдачі. Нехай кожен ранок, що народжується, приносить радість очікування (відпочинку), а ніч, що настає, – приємне почуття відпочинку. Хтось влучно сказав: “Серце людини – що маленьке жорно: якщо йому нічого молоти, воно саме перемелюється”. Працюйте безперервно, завжди відчуваючи, що ви жива душа, повна сил і здібностей, які можете застосувати в житті земному, тимчасовому, в очікуванні вічного. Соромно тому, хто знаходить життя нудним.
По-третє, потрібно “забути себе”. Такі люди, які вічно думають про себе, про свою недосконалість або досягнення, про свої негаразди, про те, якої думки про них люди, не можуть бути щасливими. З усіх “вантажів”, які нам доводиться тягнути в житті, часто найважчий – це ми самі. Від усього іншого ми можемо втекти, але від себе не втечеш. Єдиний засіб – не ставити себе на перший план. Прагни робити краще по совісті, а буде успіх або невдача – це другорядне питання, про це не варто думати наперед. Ніщо не приносить нам стільки смутку, як звичка постійно дивитися в себе.
По-четверте – не чекай багато ні від життя, ні від друзів. У цю хвилину добре віддай собі в цьому звіт, будь задоволений і спокійний. Не заносься думками далеко уперед, усе прийде свого часу. Краще не чекати, і не отримати, ніж розчаруватися.
По-п’яте – виріши бути щасливим. Відмічай усе добре, що зустрічаєш на своєму шляху, не проходь повз, прагнучи до нього. У кожній речі, у кожному положенні, у кожній людині дві сторони – привчайся бачити хорошу. Цю здатність знаходити в усьому хорошу сторону можна розвинути в собі, як і всяку іншу здатність. Людина, яка бадьоро, з ласкою і посмішкою проходить по землі, де так багато похмурих заклопотаних людей – така людина, сама того не усвідомлюючи – великий благодійник людства. Радісне серце допомагає не лише його власникові, але і оточенню.
І, нарешті, головне, у чому таємниця щастя, – це віра в Бога. Відчувати Його завжди над собою, знати, що Йому краще видно, що саме для нас потрібне – у цьому запорука нашого спокою. Велика частина наших сил йде на боротьбу з невдачами, але якщо ми приймемо їх, як від руки Божої, уся гострота минає.
Ми віримо, якщо щось сталося, то це для нашого блага. Тоді відпадає гіркота жалю про те, що могло б бути, і чого немає. З’являється думка, що я стою саме на тому місці, яке мені дав Бог у житті, і що на цьому саме місці я зобов’язаний робити свою справу якнайкраще. Кому дано десять талантів, кому п’ять, а кому і один. Яким би не був наш хрест, Великий Господь допоможе його взяти і нести не з наріканням, а з радістю.
Ось таємниця щастя! Ось той стан душі, який так яскраво виразив Давид: “Господь – Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся?” (Пс. 26:1)
Треба прагнути вперед по дорозі життя, не озираючись на вчорашні падіння і помилки, треба бажати жити, не боячись померти. Тоді ми відчуватимемо те внутрішнє щастя, яке не залежить від жодних зовнішніх обставин.
З рукописного зошита О.Жвакіной, запис від травня 1958 р.
